СВЯТ-ВЕЧІР
Одне з найбільш важливих родинних свят, один із найбільш магічних днів, коли кожна сім'я і словом, і ділом створювала у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру, — Свят-вечір, що припадає на 6 січня..
Цього дня ще від самого ранку хазяйка береться до роботи: у першу чергу слід виконати магічну дію — добути «новий вогонь». Для цього треба взяти кремінь та кресало, що пролежали під образами останні дванадцять днів, потім перехреститися тричі й викресати «новий вогонь», ставши обличчям до сходу сонця. Протягом останніх дванадцяти днів останнього місяця господиня сушила дванадцять полін, які саме тепер і треба розпалити «новим вогнем».
А потім настає черга приготування дванадцяти святкових страв. Зазвичай це узвар, варений горох, смажена капуста, риба, квасоля, вареники, картопля, гриби, гречана каша, голубці, коржі та пшенична кутя. Ця багата вечеря обов'язково має бути пісною; до столу господиня в основному подає дари саду й городу, щоб таким чином подякувати минулому року за благополуччя родини.
Добрий господар теж не гає часу, поки господиня" порається біля печі: він повинен напоїти й нагодувати худобу, прибрати в хліві, ретельно оглянути двір, дім — усе своє господарство. Уся родина, усе живе й неживе, що має відношення до сім'ї, повинно бути готове до зустрічі урочистого свята. Обов'язково слід повернути до господи все, що було де-небудь забуте або кимось позичене.
Уся родина цього вечора неодмінно має бути разом, щоб і протягом року пам'ятати про міцність родинних уз. Старі люди кажуть, що та людина, яка проведе Свят-вечір поза сімейним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно й одиноко. Важливо також у цей день пробачити всі кривди, що були вам заподіяні, щоб не брати образи й поганий настрій із собою до майбутнього року.
Отже, весь день минає в поранні по хазяйству, веселих і важливих турботах. Прийнято цього дня не снідати й не обідати; дещо з'їсти в обідній час дозволяється хіба що дітям задля збереження нормального функціонування травної системи. Коли ж починає вечоріти, хазяїн дому готує символ урожаю — «дідуха». Переступаючи поріг рідного дому, господар вітається з хазяйкою так, наче вони вперше цього дня побачилися, вітає зі Свят-вечором, бажає ста років щастя та здоров'я всім, хта є присутнім у домі. Завершивши святкові побажання, він ставить «дідуха» під образами, кладе побіч нього господарське начиння, а господиня застеляє все це новою білою скатертиною.
Потім хазяїн уносить до хати невеликий оберемок сіна й соломи. Солому треба постелити на підлозі, а сіно — розділити на дві частини, бажано нерівні. Меншу частину слід покласти на покутній бік святкового столу, а більшу — під цей же стіл. На цю копицю треба поставити невеличку ладанку, щоб оселя сповнилася святковими ароматами, а збоку від сіна — залізні господарські речі, наприклад сокиру або леміш. Хазяї дому з хлібом і ладанкою в руках обходять все своє господарство, обкурюючи і таким чином забезпечуючи захист дому від відьом та інших злих сил. Хазяйка посипає землю дрібним насінням маку, а хазяїн «зарубує поріг».
Ці магічні дії допомагають господарям дому захистити свою оселю від злих сил не тільки на цей вечір, але й протягом усього наступного року. Існує традиція класти під святкову скатертину по голівці часнику під кожен кут — знову ж таки задля захисту від ворожих людині сил.
Святкова вечеря, як уже згадувалося, обов'язково повинна бути приготовлена на «новому вогні», за умови дотримання магічних законів цього вечора. Ось основні дії, що передбачені стародавніми українськими традиціями святкування.
Дитина віком до семи років кладе на сіно, що лежить на кінці столу, три хлібини, дрібку солі, воскову свічу. Потім господиня ставить на стіл вечерю, а на покутті — кутю й узвар. Надвечір діти вже дуже голодні, але вони знають, що зарано просити їсти, неодмінно треба дочекатися, поки зійде вечірня зоря — знамення того, що Син Божий народився. Коли сходить вечірня зоря, до кімнати входить господар і урочисто повідомляє, що Свят-вечір розпочався. Перш ніж перейти до святкового прийому їжі, він .повинен нагодувати свою худобу, «пригостити» її всіма святковими стравами, подякувати їй за вірну службу протягом минулого року. Господиня в цей час так само пригощає святковою вечерею свійську птицю.
Цього дня в жодному разі не можна бити тварин — це великий гріх. Власне, бити тварин будь-якого дня не треба.
Коли господарі повертаються до хати, хазяйка вимикає світло, велить дітям принишкнути, а хазяїн виходить за двері зі святковою вечерею в руках і гукає до безкрайого зоряного неба: «Морозе, іди до нас кутю їсти!» Далі звичай велить мовчки почекати, чи не відгукнуться таємничі сили природи, а потім гукнути ще двічі. Після третього заклику господар мусить промовити: «Як не хочеш іти до нас, то й не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди на моря, на ліси, на гори, а нам шкоди не роби!»
Потім він тричі припрошує сірого вовка, аби не брав у господі ні телят, ні ягнят, ні поросят, а насамкінець — злі бурі й вітри. Після виконання цих магічних дій господар, не озираючись, повертається до хати, причиняє за собою двері. І до самого кінця вечері не можна відчиняти двері й тим більше виходити з дому.
На Свят-вечір родина обов'язково згадує своїх померлих родичів, припрошує їх узяти участь у вечері. Сідаючи за стіл, необхідно подути на стілець, щоб «не придавити мертву душу» , яка, імовірно, прийняла запрошення на цю святкову вечерю. Для мертвих душ родичів можна або залишити узвар на вікні, або після вечері не прибирати зі столу немиті ложки — начебто щоб душі лизали й не залишилися голодними. Хазяїн дому тричі обходить «за сонцем» навколо столу з кутею та свічкою в руках, потім на колінах перед образами молиться за померлих родичів. Дружина й діти діють так само. Потім уся родина молиться за свою родину й господу — аби все на добре велося. Далі господар закликає всі грішні й праведні душі на Святу вечерю, передає миску з кутею господині. І тільки після цього родина починає разом вечеряти.
Першою традиційно слід куштувати кутю, а потім уже решту приготовленого, запити все узваром. Якщо сталося так, що в господі гостює стороння людина, її обов'язково кличуть до святкового столу. Гість на Свят-вечір приносить щастя до оселі.
Будь-яка дрібничка під час святкової вечері має величезне значення, зокрема вся родина уважно стежить за тінню на стіні — вона віщує події майбутнього року. Не можна багато говорити, не годиться виходити під час вечері з-за столу, забороняється пити, бо якщо дитина витримає спрагу — справжнім козаком буде.
Якщо за святковою вечерею дівчина чхне — це знак, що вона заміж вийде, якщо хлопець чхне — добрим козаком буде. Раніше батько в такому разі доньці дарував теля — на щастя, а синові — лоша.
Важлива подія цього вечора — діти носять кутю до близьких родичів та хрещених батьків і просто сторонніх людей, яких хочеться привітати зі святом. Ось кілька уривків — прикладів українських святкових привітань — колядок.

...На райських дверях Господь Бог стоїть,
Господь Бог стоїть, сам три служби служить:
Першу службу — за господаря,
Другу службу — за господиню,
Третю службу — за челядочку,
За челядочку, за сина й дочку...
Хай дасть вам Бог!
Нова радість стала,
Яка не бувала:
Зірка ясна над вертепом
Весь світ осіяла.
Де Ісус родився,
Там світ просвітився,
І чабани з ягнятком
Перед Божим дитятком
На коліна стають,
Царя-Бога вихваляють:
Ой ти, Царю, наш Царю,
Наш небесний Володарю,
Пошли, Боже, літа многі
Цього дому Господарю,
Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
Щоб і пан-господар
Нічим не журився.
Описуючи чесноти й красу хазяїв дому, колядники вдаються до поетичних образів:
У тім саду три тереми:
В одному — красне сонце,
У другому — ясний місяць,
У третьому — дрібні зірки.
Ясний місяць — пан господар,
Красне сонце — жінка його,
Дрібні зірки — його діточки.
Добрий вечір!
До речі, слово «коляда» походить від давньоримської назви Нового року, який святкувався в другій половині грудня. Походження назви опосередковано вказує на значний вплив греко-римської культури на староукраїнські традиції. Можливо, разом із назвою свята наші предки запозичили й традицію величальних новорічних пісень. У перекладі з римської мови «коляда» значить «хвалити». Календами називалося печиво у формі ясел або інших пов'язаних із народженням Ісуса Христа речей, яке роздавали в римських церквах на Різдво.
Слово «коляда» є в мовах більшості народів Європи. В українській мові це слово має кілька значень: 1) різдвяне свято; 2) величальна пісня, що співається під час різдвяних свят; 3) винагорода у вигляди грошей або продуктів за величальну різдвяну пісню.
Але римський — не єдиний варіант походження слова «коляда». Зокрема, деякі українські історики вважають, що назва походить від імені одного з язичницьких богів. Коляда — це бог свята й миру давніх слов'ян.
Останнім часом в Україні більшою мірою поширені колядки релігійного змісту, у першу чергу зі згадками про Ісуса Христа, Богоматір:
А на річці, на Йордані Діва Марія сина купала, Сина купала, ченців питала: «Гей, ченчики, ченчики, Охрестіть сина мого єдиного...»
Величальні пісні релігійного змісту зазвичай виконуються для хазяїна, хазяйки або літніх людей.
Але в піснях чітко простежуються і хліборобські, і мисливські, і весільні, і військові, і фантастичні мотиви.
Колядки з хліборобськими мотивами покликані створити словесний образ заможності, спокою та сімейної злагоди. Величальні пісні малюють образ багатого хазяїна, у якого весь посуд срібний, столи шовками застелені, комори повні добра, у полі випасаються отари овець та череди волів тощо. Хазяйка дому постає в колядках (і в щедрівках) як уособлення миру в родині, вона берегиня домашнього вогнища, спокійна, тиха, красива. І обов'язково шанує свого чоловіка та добре виховує дітей, учить бути чемними, працьовитими й охайними.
Гой знати, знати, хто господиня: В неї в світлиці, як в веселиці, В неї челядка в золоті ходить — У золоті ходить, у добрі бродить.   .
Хліборобські та мисливські мотиви в колядках — спосіб зберегти спогади про староукраїнський побут, коли ці господарські справи займали надзвичайно важливе місце в житті майже кожної родини. Здебільшого хоробрим мисливцем змальовується син господаря того дому, куди завітали колядники. І такі колядки зазвичай мають натяки на весілля. У колядках із військовими мотивами згадуються княжа й козацька доба — доба звитяжна, героїчна. Явища природи оживають у колядках із фантастичними мотивами. Сили Всесвіту закликаються на допомогу людині, їхня сила спрямовується на добро,
І, нарешті, те, що найбільше цікавить молодь, — кохання. Весільні мотиви в народній обрядовій пісенній творчості посідають дуже важливе місце. Такі колядки мають на меті оспівати дівочу красу, чесноти парубка, привабливі моменти майбутнього подружнього життя, взаємні почуття тощо:
Красна, прекрасна в лузі калина, А ще краща твоя дівчина. Двором ходить — як місяць сходить, У сіні вийшла — як зоря зійшла...
Не обминають своєю увагою колядки і важливості матеріального благополуччя родини, необхідності дарувати коштовні прикраси та гарні речі молодій нареченій. Популярними також є елементи «викупу» за наречену, плетіння вінків, ворожіння, вихваляння молодих перед родичами тощо. Головна мета колядок «весільного типу» — провістити щасливе подружнє життя, статки та злагоду молодій родині.
На Західній Україні дозволяється колядувати не тільки дітям та підліткам, але й старшим людям. Найчастіше колядують чоловіки (можливо тому, що жінки й так завантажені хатньою роботою з нагоди свята). Зазвичай починають із священика: співають у його оселі, бажаючи щастя й добробуту. Після того як колядники закінчили співати, священик має запросити їх до столу, почастувати чим Бог послав. Але гості довго не сидять, бо в них ще величезний список дорогих серцю дітей, яких хочеться привітати.
Якщо колядують парубки, то вони за старих часів розробляли цілу вітальну програму. Колядницька ватага зазвичай складалася з двадцятьох осіб, серед яких — і музиканти, і танцюристи, і скарбник, і міхоноша, загалом, виконувачі різноманітних святкових «функцій». Пританцьовуючи та жартуючи, парубки ходять від дому до дому, колядують, а потім прямують далі.
Хазяїн не на словах запрошує до оселі, а знаками — виходить на поріг дому з калачем у руках. А хазяйка виходить на поріг із новою лляною тканиною в руках і перев'язує нею хрест, що принесли колядники.
Перед святковим дійством годиться господарям почастувати шановних гостей, і тільки потім починається власне колядування.
Після жартівливих побажань добра, багатства та сімейної злагоди колядники три рази вклоняються господарям і виходять із-за столу. Причому виходити слід не просто так, а плечима назад, та ще й пританцьовуючи. Надворі, куди разом із парубками виходять і господарі, дійство продовжується: колядники водять хороводи навколо хазяїв, грають на музичних інструментах та співають.
У тому разі, якщо в сім'ї була пасіка, господар обов'язково запрошував колядників туди, вірніше на місце, призначене влітку для вуликів. Колядники беруть одне одного за руки та водять хоровод за сонцем. Ці магічні дії повинні були завадити бджолам тікати. До хороводу й після нього весь гурт стає на коліна в коло та складає посередині шапки — щоб такий великий був бджолиний рій. «Музичний супровід» цих дій — веселі пісні, щоб бджоли були веселі. Найбільш активно діяли парубки-колядники на Гунульщині — там ці традиції збереглися краще, ніж в інших місцевостях України.
Ще одне важливе дійство цього дня — різдвяний ляльковий театр під назвою вертеп. На думку дослідників, український вертеп народився в ХУІ-ХУІІ столітті. Вертеп являє собою переносний двоповерховий будиночок. На верхньому поверсі — невеличка балюстрада, за якою і відбувається театральне дійство.
Текст різдвяної драми — оригінальна суміш книжних і народних елементів. Перша частина дійства — різдвяна драма, друга частина — сатирично-побутова інтермедія. Причому, якщо перша частина має усталений сюжет (який завжди закінчується смертю Ірода), то друга частина може змінюватися залежно від обставин, місцевості, талантів самого вертепника та інших факторів. Вона віддзеркалює систему цінностей народу України, уподобання населення, ставлення до різних рис характеру. Найчастіше дійовими особами інтермедії стають жінка, чоловік, козак, шинкар, циган, священик і чорт, але можливі варіанти.
Отже, всі, хто бажав цього дня поколядувати, здійснили свої наміри та задоволені повернулися до своїх осель.
Після святкової вечері в цей день діти починають бавитися під ялинкою, батьки цим милуються, не вгамовують, бо о цій порі традиція вже дозволяє розваги.
Джерело

В давні часи до Різдва готувалися заздалегідь — ще від дня Спиридона (25 грудня). Мили і прибирали в хатах, упорядковували в хлівах, білили, прали, заготовляли дрова і корм для худоби. Адже всі господарські роботи мали закінчитись до настання святвечірнього дня.

Залежно від місцевих традицій і достатку родини кожна господиня намагалася приготувати від 7 до 12 страв. З-поміж них по всій Україні обов’язковими були узвар і кутя.

До хати заносили необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на найпочесніше у хаті місце — під образами. Ялинка, прикрашена іграшками, увійшла в наш побут значно пізніше. Цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Стіл тоді посипали сіном, стелили скатертину, у центрі столу ставили блюдо із кутею та інші страви, яких повинно було бути рівно дванадцять (по числу апостолів).

Потім господиня готувала стіл до вечері. Помолившись і згадавши усіх покійних родичів, сідали до столу. Своєрідним сигналом до вечері була поява на небі першої зірки, яка сповіщала людям про велике чудо — народження Божого дитяти.

До дванадцятої години вечора їли тільки пісні страви, їх повинно бути 12. Найголовніша кутя. Зараз в різних регіонах варять її за різними рецептами. Але справжня - то з пшениці з маком.

Кутя

З чистих цілих зерен пшениці, які на Сході країни називають горновкою, а на Заході – огоркою, варять на воді звичайну розсипчасту пісну рідку кашу, прохолоджують, підсолоджують за смаком. Краще використовувати для цього тільки мед, але частину його з метою економії можна замінити і цукром. Окремо, у спеціальному посуді, в макітрі, розтирають мак до одержання макового молочка, додають мед, перемішують до однорідної маси і додають до каші. Зараз можна розтерти мак і в м´ясорубці, або в ручній машинці «Мрія».

Якщо пшенична каша густа, її треба розбавити охолодженою кип’яченою водою. В останню чергу додають подрібнені ядра волоських (грецьких) горіхів.

Обов’язковими в цей день є пісний борщ з грибними вушками, жарений короп і вареники з картоплею та грибами. Але моя західноукраїнська мама варила вареники з картоплею, а до них робила спеціальну підливу, ну просто цимес. Продаю секрет.

Підлива з грибами та оселедцем

50 г білих сушених грибів помити, вимочити кілька годин, відварити їх в тій же воді. Потім нарізати дрібненько. Одну нарізану цибулину підсмажити до золотистого кольору, можна разом з грибами, але не пережарити. Потім окремо підсмажити півтори ложки борошна без жиру до коричневого кольору. Коли вистигне, розбавити грибним відваром.

Нежирний оселедець очистити від кісток, дрібно нарізати. Всі продукти покласти в сковороду, залити борошняним соусом. Варити 10-15 хвилин. За 2 хвилини до кінця додати один зубчик товченого часнику, посолити і поперчити. Цією підливою полити вареники.

Можна сушені білі гриби замінити свіжими шампіньйонами або консервованими без приправ. Але то вже не справжній рецепт. І смак не той.

А коли після дванадцятої ночі можна розговітися, тоді їдять смаженого гусака або індика, та й свинина теж буде «не тупою». В давніх російських кулінарних книгах подають традиційне різдвяне меню: крім куті були млинці з ікрою, холодець, заливна риба, окіст, буженина, баранячий бік з кашею, домашня ковбаса, смажене порося, порося, начинене гречаною кашею, гусак або качка з антонівськими яблуками, качка з капустою і таке інше.

В інших країнах свої традиції. Та й Різдво у них в Європі відзначають по-своєму за іншим календарем, 25-го грудня, на два тижні раніше, ніж у нас.

В Бельгії традиційними стравами вважаються протертий суп з лобстера, начинена каштанами індичка, смажені свиняча і кров’яна ковбаски.

Традиційними блюдами вважаються також смажена чи фарширована індичка (в Англії), смажений (у Шотландії) чи копчений (в Ірландії та Уельсі) гусак. А ще у жителів Британських островів на Різдво була на столі особлива каша - "плум поррідж", зварена на м’ясному бульйоні. У неї додавали хлібні крихти, ізюм, мигдаль, чорнослив, мед і подавали її дуже гарячою.

Традиційна їжа французів на Різдво - кров’яні ковбаси, смажений гусак чи індичка, запечена свиняча голова, бобові, горіхи, каштани. Основний французький (у тому числі різдвяний) делікатес - гусяча печінка.

В Італії у святвечір на столі повинно бути сім страв, серед них макарони із сардинками в соусі з волоських горіхів, стави з тріски, устриць і інших дарунків моря, а також "морські фрукти" - різні молюски впереміш із традиційними спагетті. У різдвяну вечерю за традицією їдять освяченого гусака.

Різдвяна вечеря по-німецьки - це смажений гусак і пиріг з горіхами, марципанами та родзинками.

В Австрії за різдвяною вечерею їдять національний суп-локшину, а на друге - запеченого з кмином коропа. У меню новорічної вечері входить заливне порося. Відповідно до звичаю, треба на обід їсти свинину (на щастя), хрін (на здоров’я) і зелений горошок (щоб гроші водилися).

У народів Скандинавії ввечері їдять різдвяний окіст, кашу, рибу та особливий хліб з олією. Прикраса різдвяного столу - варений шпигований язик і смажена свиняча голова. На вечерю - смажений гусак з яблуками і сливами, смажена свинина, тушкована картопля.

В зимові свята у фінів на столі звичайно юшка зі свинини, яловичини і кров’яної ковбаси, варена в´ялена тріска з картоплею, ячмінна або рисова каша на молоці, запечена бруква і неодмінно - запечене з розтопленим свинячим жиром картопляне пюре.

В Швейцарії на будь-якому святковому столі - традиційний лосось і за спеціальним рецептом приготовлена печеня.

Скільки народів – стільки і страв. Вони можуть бути всілякі, але обов’язково повинна бути центральне - гусак, індичка, качка, курка, риба. Це - символ єдності всіх тих, що зібралися за святковим столом. Найголовніше: Різдво – це сімейне свято, на різдвяну вечерю не запрошують чужих. Хай вони приходять на Новий рік.

Оскільки на нашій землі живуть люди різних релігійних переконань, різдвяні свята в нас тривають 2 тижні. 25 грудня Різдво Христове святкують українські католики, а 7 січня - православні і греко-католики. Але незважаючи на різні дати, навіть різні трактування, Різдво - свято, яке поєднує наші родини за святковим столом. А тому, хоч і зарані, всіх зі святом. Буде час приготувати традиційні страви. Христос рождається!

Джерело

Який Святвечір, таким буде й увесь рік

У цей особливий день варто все взяти в свої руки. Почнемо з самого ранку. Напередодні Різдва встаньте дуже рано — і тоді протягом року ніколи нічого не проспите. До вечора не дозволяйте собі прилягти — це може спричинити хвороби. Якщо ми хочемо бути здоровими й багатими (а хто не хоче?), то, вставши з ліжка, маємо вмитися водою, в яку напередодні кинули срібну монетку.

З самого ранку налаштуйте себе на те, щоб бути дуже уважним до всього, що відбувається навколо нас, зібраними й пильними. Хвилина неуважності може нам дорого коштувати: адже весь наступний рік буде таким, як Святвечір. Абсолютно забороняються будь-які сварки й суперечки. Не можна лаяти дітей, а тим більше шльопати або — не дай Боже! — бити їх, інакше протягом року вони завдаватимуть нам проблем з вихованням. Не можна нікому нічого давати в борг: увесь рік нам цього бракуватиме. З ранку прикрашаємо себе найчарівнішою посмішкою і спокійні, доброзичливо налаштовані до всього світу, чекаємо, що доброго принесе нам цей день.

Риб’яча луска притягає гроші

Як наряджати ялинку? Не вішайте на неї казна-що — все має магічне значення. На ялинці обов’язково мають бути яблука: вони забезпечать нам здоров’я і красу; а також горіхи — щастя в коханні та збільшення сімейства.

А тепер час розпочинати приготування передріздвяних страв. По дорозі на кухню загляньте до ванної кімнати, щоб перевірити, чи не висить там випрана білизна. Безтурботно залишена на мотузку, вона може стати причиною перенесення всіх наших сьогоднішніх проблем на майбутнє.

Кулінарні роботи починайте з риби. Почистивши її, ні за що в світі не викидайте луску! Бо вкладені в гаманці декілька лусочок весь рік притягатимуть гроші. Це, без сумніву, один з найлегших способів розбагатіти. Риб’ячу луску можна використати й іншим способом: покладіть у маленький червоний мішечок і повісьте його над вхідними дверима. І будьте впевнені — кохання не обмине ваш дім! Якщо ж ви маєте на прикметі якусь конкретну персону, то треба такий мішечок повісити над її дверима й зробити все для того, щоб вона була першою, хто помітить мішечок. Інакше всі ваші старання виявляться марними...

Сіно під скатертиною

Настав час накривати на стіл. І знову, звичайно, ні в чому не покладайтеся на випадок, а робіть усе розсудливо й передбачливо. Передусім кладемо під скатертину трохи соломи, це обіцяє благополуччя та достаток, а дівчата можуть поворожити, витягуючи соломинки (довгі й зелені обіцяють швидке весілля). Скатертина має бути білою.

В багатьох країнах на святковий стіл ставлять тарілку для самотнього мандрівника або, якщо хочете, для духу предків. Дуже добрий і мудрий звичай!

Число співрозмовників має бути парним, варто запросити ще одну людину, без пари. Під стіл бажано покласти який-небудь залізний предмет, щоб кожен міг хвилинку потримати на ньому ноги, тоді вони будуть здоровими й сильними.

Стіл обов’язково прикрасьте свічками. Раніше свічки були в цей вечір абсолютно необхідними: кожен із присутніх повинен був мати на стіні свою тінь, інакше протягом наступного року йому загрожувала смерть!

Не забудьте про «братів менших»

Коли сідатимете за стіл, пригостіть смачненьким кішку чи собаку (особливо собаку — адже це її рік!), щоб не хворіли, щоб не вселялися в них погані істоти. Не вставайте з-за столу доки не з’їсте до кінця все, що на тарілці, — адже ми хочемо при доброму здоров’ї дочекатися наступного Святвечора.

Якщо присутні дівчата захочуть дізнатися, хто з них першою вийде заміж, то нехай кожна покладе на підлогу шматочок риби, і та, чию порцію собака з’їсть першою, може шити весільне плаття! Для більшої впевненості варто додатково поворожити з яблуком: насамкінець вечері з’їсти його й полічити зернятка. Парна кількість говорить про те, що наступного року ви зустрінете велике кохання, більш шести — весілля або, принаймні, заручини — гарантовано.

Свічка розповість нам правду

Після вечері господиня має зібрати всі ложки, зв’язати їх і залишити на ніч немитими. Завдяки цьому сім’я завжди буде разом. Тепер уже можна гасити свічки й... уважно спостерігати за димом. Якщо він прямує в бік вікна, це провіщає народження, вгору — весілля, до дверей — неприємності.

Дукат і повний місяць

Після вечері потурбуйтеся про фінанси. В посудину з водою кидаємо монетку й торкаємося до неї по черзі кожним пальцем, примовляючи: “На кожен палець — по дукату!” Руки не витирайте, а посудину старанно сховайте. Під час першого після свят повного місяця повторюємо всю операцію, намагаючись, щоб місячне світло освітлювало наші мокрі долоні. Коли руки висохнуть, виливаємо воду, а монетку завжди носимо при собі. Це безвідмовний спосіб отримати великі гроші та знайти матеріальне благополуччя на весь наступний рік.

Успіхів вам у Новому році!

Джерело