Ворожіння на свято Водохреща
Ось і настав новий рік. Тепер ми чекаємо на Різдво, те свято, яке ніколи не обходиться без традиційних ворожінь. Так ось, найголовніше в ворожіннях - це не промахнутися за часом, тому що справжню правду можна з'ясувати лише в тринадцять святочних ночей - починаючи з різдвяної ночі (з 6 по 7 січня) і до ночі з 18 на 19 січня.

Отже, щоб покласти початок усій цій гадальній авантюрі, потрібно зробити ось що: опівночі налити в красиву і об'ємну чашку води, додати в неї білок сирого яйця й поставити отримане в яке-небудь непримітне місце. Причому, заглядати в чашку не можна рівно три години. Тому постарайтеся за цей проміжок часу чимось себе зайняти, але тільки не гадайте.

Коли ж призначені години минуть, можна сміливо заглядати в чашку. У ній ви побачите, що білок придбав якусь форму. І саме вона й розповість вам про вашу долю на найближчий рік: якщо білок, наприклад, згорнувся у формі воріт, то обов'язково чекайте змін на терені кар'єри (адже молодим скрізь у нас ворота відкриті). Якщо ж білок зображує серце, то цього року на вас неодмінно чекає любов. А от якщо люльку ... самі розумієте, що вам світить.

Якщо все це вас не влаштовує і не терпиться довідатися напевно, чи не загрожує вам цього року заміжжя, то знайдіть де-небудь паркан і спробуйте обійняти його широко розпростертими руками. А потім, не забираючи рук, примудріться порахувати кількість охоплених вами дощок. Якщо кількість виявиться парною, то вже весілля цього року просто не оминути, якщо непарною - оминути, що в принципі, теж взагалі-то не так вже й погано.

Але якщо і після цього хочеться ще якось конкретизувати таємничого судженого і побачити його обличчя, то не впадайте у відчай: і з цього приводу існує безліч способів. Тільки не забувайте, що всі гадання на розпізнавання особистості судженого робляться в повній самоті, для чого і обирається саме ніч.

Найкращі безмежні можливості для натхнення і уяви відкриває знамените ворожіння на дзеркалах. Поставте перед собою дзеркало, перед ним покладіть серветку, на неї по краях - ніж і виделку, а в середині - запалену свічку. Тепер скажіть заповітні слова: "Суджений-ряджений, прийди до мене вечеряти". При цьому потрібно досить уважно вдивлятися в дзеркало.

Потрібно зауважити, що такого роду гадання в усі часи робили найсміливіші й найвідважніші дівчата. Тому ні в якому разі не варто піддавати себе цьому випробуванню дамам, схильним до істеричного стану і іпохондрикам, тому що переляк від побаченого може насправді дуже серйозно потрясти слабку і ніжну психіку.
Джерело

Ще не встигли прийти свята як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща». 19 січня християни святкують третє найважливіше свято взимку. У народі його ще називають – Йордан. Тому що Ісус хрестився на річці Йордан.
То вибори, то зима, то робота, то ще щось, але святкувати треба. Це Наші традиції і ми цього не повинні ніколи забувати.

Звідки ж пішло Свято Водохреща. Коли настав час – Ісус Христос вирішив охреститися. Було це в 30 – ти річному віці. Син Божий пішов на річку Йордан охрестився, вийшов на берег і Бог-батько сказав, що Ісус – Син Божий, що прийшов спасти Світ.

Це свято також ще називаються Богоявлення, бо Святий Дух зійшов у вигляді голуба. Навіть існує традиція при посвяченні води на річках випускати в небо голубів, щоб вони літали над річкою. Smile

Ввечері перед Водохрещам люди сідають на другу Святу вечерю, а вранці ідуть до церкви святити воду.

Спочатку відбувається Велике Богослужіння, а потім посвячення води. У місті зазвичай її освячують або в церкві або на вулиці. Воду наливають у виварки або бочки. Процесія на чолі із священниками посвячують воду.

В цей день за повір’ям Йорданська вода є цілющою . Вона помагає від хвороб, її дають пити хворим, нею окроплюють тварин, хати тощо. Кажуть вода допомагає від усіх нечистей.

Що цікаво не може ніхто зрозуміти той факт, що ця вода не поститься, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що може срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священників.

Також все частіше запрошують священників, щоб вони прийшли і освятили Вашу домівку.

У місті освячення води не таке цікаве як у селі. Там за традиціями освячують воду на річках, якщо вони звичайно є. Ще буває у криницях.

Отже, перед святом мужики ідуть на річки і з криги вирізують хрест, пробивають ополонки. Хрест обливають буряковим квасом. Біля хреста будують престол і прикрашають ялинками або соснами, що символізує «Царські ворота». Після недовгої відправи священник освячує воду занурюючи у воду хрест.

Коли церемонія закінчена люди підходять із посудинами і набирають воду. У місті – парафіяни приходять із своєю водою, де добавляють трішки свяченої. Ну, це не має різниці. Головне попити Йорданської води. Опісля приходять додому і поки хазяйки готують обід – господар дому окроплює будинок водою.

Також додам, що цього дня люди вітаються наступним чином:

«Христос хрещається – в ріці Йордані».

Веселих свят. Святкуймо на здоров’я!!!

P.s. Дуже не подобається мені у цьому святі, що після освячення води, особливо у містах, люди пхаються за водою. Бувають випадки, що обливають других. Що мало води чи що? Все показує культуру. Ні встати гарно в чергу і набрати по нормальному. Що Вас спасе тих 5 хвилин?
Джерело

ГОЛОДНА КУТЯ. БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДНЄ

Після 11-денних святок, коли без обмежень веселилися і вживали скоромну їжу, 18 січня вважалося строгим пісним днем. Дорослі в цей день говіли й нічого не їли (дехто вживав лише чорний хліб та воду). Розпочинати святкову вечерю - голодну кутю цього дня годилося лише після ритуального пиття освяченої богоявленської води. Освячували воду в українських храмах 18.01 після богослужіння Навечір'я свята.

В день Навечір'я Богоявлення господар із синами брався наводити лад у своєму господарстві. Після вечірнього освячення води господар знов ритуально вносив до хати (винесеного на Новий рік) дідуха й поміщав на покуті, а господиня ставила кутю та вар. Потім надливали в посудину з простою водою води освяченої й приступали до окроплення дому. Для цього йшла ціла процесія: батько з кропилом-колосками дідуха, мати з свяченою водою, а діти несли паляницю (нею накривали посудину з водою) та крейду. Всі були в чистому, святковому вбранні. Годилося не лише окроплювати водою страви, речі і приміщення, але й малювати на них хрестики крейдою (остання вважалася оберегом від злих сил). Крейдяні "хрещення" ставились і на куті, варові, книші та паляниці. Після освячення дому процесія направлялась по всьому господарському обійстю, а хрестики ставили на всіх дверях, одвірках і воротах.

Перед самою вечерею знову окроплювали хату свяченою водою та обкурювали зіллям. Далі господар заміщував кутю (з маком, медовою ситою, горіхами), набирав її у ложку й, ставши перед вікном або на порозі, закликав мороз (бурю, вовка) куті їсти. Взамін, щоправда, просив не зашкодити людям, полям, посівам і худобі. В деяких регіонах при цьому приказували, звертаючись до злих сил: "… не дамо вам Святої вечері… будьте голодні, холодні, неприкаяні. Згиньте з голоду…". Звідси, вважається, й походить назва "Голодна кутя", а тому родина, сідаючи за стіл, вже не продмухує свої місця.

В інших регіонах України вважали, що на "Голодну кутю" подавати слід 12 пісних страв, та вже не запрошували святих душ, які, вважалося, знову повертаються на "той світ", а тому це й для них був голодний Святвечір.

Після вечері господиня брала залишки святочних страв (інколи збирали залишки ритуальної їжі з трьох Святих вечорів 6.01, 13.01, 18.01), змішувала їх з борошном та сіном і господар частував ними домашню живність. А парубки бралися "проганяти кутю": "Геть кутя з покутя, а ти, узвар, йди на базар", - при цьому стукали макогонами по воротах, розбивали горшки та тричі стріляли з рушниць, проводжаючи цим душі померлих, щоб не зосталися між людьми і не зашкодили живим. У Богоявленський сочельник, за народним звичаєм, дівчата пекли пиріжки й виходили морозним вечором кликати долю (свого нареченого), а батько міг присмалити дітям чуба, "щоб вовка не боялися".

В дохристиянських ритуалах обряд "Голодної куті", перш за все, спрямовувався на випровадження злих сил (Зими) із осель і поселень та закликання заможності, здоров'я і достатку (Весни).

Увечері 18.01 (інколи наступного дня зранку) молодь йшла до річки чи ставка й там вирубували в льоду хрест "йордан", виймали і ставили його поруч з ополонкою та обливали червоним буряковим соком. З льоду будували також престол, а з хвої робили "царські ворота". Освячена в Навечір'я Богоявлення вода звалася "Богоявленською" і її годилося пити натщесерце для зцілення душі і тіла. Таким ритуальним її вживанням часто розпочинали голодний Святвечір. В Навечір'я в храмах воду освячували на згадку про те, як через своє хрещення Господь освятив цю стихію, а також служили літургію св. Василія Великого і т.зв. Царські часи. При їх відправі на кожному часі читали Євангеліє, а Царськими вони звуться через те, що колись на таких службах були присутні царські особи і виголошувалися повністю царські титули (з переліком усіх підлеглих земель).

Загалом же вважається, що в Богоявленську ніч Небо відкривається і чого в нього просили те й збудеться, тому годилося зустрічати свято благоговійно з молитвами. Пасічники на голодну кутю ловили або купували щуку, висушували її голову й підгодовували нею бджіл.

Наступного дня - 19.01 святкували Святе Богоявлення, Хрещення Господа, яке в народі ще називали Водохреще або Йордан. Це свято було встановлене на згадку про чудесне Богоявлення Пресвятої Трійці на р. Йордан в Зайоранській пустелі, де проповідував та охрещував пророк і предтеча Іоан Хреститель. Саме сюди прийшов із Галілеї Ісус Христос, коли йому виповнилося 30 років. Тоді Іоан сказав: "Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!"

Охрестившись від Іоана, Ісус вийшов із священних вод р. Йордан, розкрилися небеса і побачив Іоан Духа Святого, котрий сходив як голуб на Ісуса Христа, а голос з неба промовив: "Це є Син мій улюблений, в Ньому Моє благовоління". Таким чином була явлена Пресвята Трійця - Єдиний Бог у трьох Особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Богоявлення відбулося при хрещенні Спасителя і це свідчило, що Він відкрито і всенародно розпочав своє служіння для спасіння світу. Адже до цього Христос був невідомий народові. Богоявлення також засвідчило початок утвердження Нового Завіту.

Початок вшанування Богоявлення відноситься до перших віків нової ери і сьогодні є одним із найбільших двунадесятих християнських свят. Після урочистої церковної служби, люди збиралися на льоду навколо "йорданів" (її готували зарані) й священики звершували "велике" освячення води (там, де не було поблизу водоймищ, це робилося в великих церковних чашах). При цьому горіли свічки, а в воду занурювали церковний хрест. Вважалося, що в цю мить вся нечиста сила випускає із води і мерзне на берегах, аж поки жінки будуть прати брудні речі (тому господині подовше після Водохрещі не йшли до річки прати). Потім освяченою водою окроплювали всіх присутніх та воду в посудинах, які люди принесли з собою. В йорданських ополонках проводили купелі окремі особи та інколи окунали туди важкохворих людей. В деяких регіонах священики пускали на воду дерев'яного хреста і окремі сміливці кидалися, щоб першими його впіймати. Дівчата та молодиці вмивались в йорданських ополонках та обтирались червоними крайками. Все відбувалося в урочистій атмосфері (люди раділи, вітали один одного зі святом, випускали голубів та стріляли з рушниць). Насамкінець парубочі гурти билися навкулачки, щоб визначити, кому дістанеться "орден" - "йорданський хрест" з льоду.

Принісши додому посудину з освяченою водою, господиня давала усій родині зкуштувати цієї святині, а потім домочадці, розвівши її з хатньою водою, вмивалися нею, промивали очі та вуха (для зору та слуху). Цією ж розведеною водою окроплювали хатні приміщення і речі, а також всі господарські будівлі й домашню живність. Трішки води ставили у стебник для бджіл, а в теплу пору року виставляли її посеред пасіки. Використовували хрещенську воду і при початку весняних посівів та отеленні корів. Певну кількість хрещенської води відливали в пляшечку й зберігали протягом року на покуті біля ікон.

Відомості про цілющість хрещенської води зберігались від перших віків після Різдва Христового. Ще у IV ст. Іоан Золотоустий писав: "Христос хрестився і освятив природу воду, і тому на свято Хрещення усі, почерпнувши води опівночі, приносять її додому і зберігають увесь рік. Ця вода не псується довгий час".

Хрещенська вода звалася "Великою агіасмою", тобто великою святинею і вважалася українцями дуже помічною від навроків та хвороб. Нею освячували оселі, садиби, худобу і посіви, а в йорданських ополонках проводили купелі важкохворих людей. Хрещенську воду давали пити тим людям, які не могли причащатися Святих Христових тайн. Люди зберігали освячену воду протягом року (на диво багатьом, вона не псувалася) біля образів й користувалися нею як оберегом (при пожежі) та лікувальним засобом. Окрім води, цілющим вважався і Хрещенських сніг, який, казали, допомагав при запамороченні голови та онімінні ніг. Його також кидали в криниці з надією на цілющість води та на те, що вода не висохне навіть у найпосухливіше літо.

Після Богоявлення, вважалося, зима повертала на потепління: "Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі", й завершувалися Різдвяно-новорічні святки. Вважалося, що попіл з печі (який збирався за весь період свят) не можна зберігати навіть у дворі, тому його виносили увечері на Водохрещі за межі садиби (до річки).

В деяких регіонах на завершення свят парубки співали господареві величальних пісень. Як от на Буковині:

Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе верби груші родять,
В тебе дочки в злоті ходять…
Гей, ти, пане господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом…

Наступного після Водохрещ дня (20.01) люди справляли "посвятки" - тобто переходили до звичайного трудового ритму. Остаточно роздавались тваринам ритуальні продукти з покуті й планувалась робота по господарству. Господині діставали свої починки (полотно, нитки й ін.), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, "щоб лихий ниток не плутав". З посвяток (20.01) вже знімались табу на відвідування корчми чи шинку, які діяли в Свята ("бо вода не посвячена"). Також жінкам вже дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити в свята.

В церквах цього дня відзначали Післясвято Богоявлення і Собор Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Він був попередником Ісуса Христа, який провістив людям про прихід Господа. Народився Іоанн Предтеча в іудейському Хевроні і довго жив у пустелі в суворих умовах. Згодом з'явився на р. Йордан, де сповіщав поломникам про недалекий прихід Месії. Із приходом туди Ісуса Христа, обряд хрещення в Йордані набув значення священнодійства.

І все ж на Предтечу хоч люди й готувалися до господарських спрв, розпочинати в цей день важливу роботу не годилося. Це був, свого роду, ритуальний перехід, а тому казали: "Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі".

Подібний перехідний характер мав і наступний "Різдвяний день" 21.01, або як ще казали "Пів-Івана", коли де-інде влаштовували колективні застілля - "проганяли свята".

Віруючі українці, особливо кияни, вшановували в цей день преподобного Григорія, чудотворця Печерського (ХІ ст.). Прийнявши постриг від самого Феодосія Печерського, ніс суворий чернечий постриг в Києво-Печерському монастирі. За свої духовні подвиги та миролюбиву вдачу мав дар прозорливості та чудотворіння. Зустрівши в 1093 р. на Дніпрі дружину Ростислава Всеволодовича (1070-1093) (Переяславського князя), у відповідь на їхнє глузування призвав воїнів до покаяння, бо їх чекає погибель. Неврівноважений князь різко відреагував на пророцтво й наказав утопити ченця. Але невдовзі і сам потонув у Стугні поблизу Трипілля. Мощі прп. Григорія покояться у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Ще раз його пам'ять вшановують 11.Х.

В деяких регіонах України вшановували перший після Водохрещ понеділок (у 2005 р. - це 24.01). Цього дня вживали переважно пісні страви, хоча й дозволяли собі трохи горілки, приказуючи: "Святий понеділку, не сварись на мене, що я п'ю горілку". У церквах цього дня (24.01) згадували прп. Феодосія Великого та чудотворної ікони Богородиці - Єгипетську й Єлецьку.

25.01 - день Св. мучениці Тетяни (це ім'я в перекладі українською мовою означає "засновниця", "розпорядниця"). Св. Татіана жила в Римі у ІІІ ст. і виховувалася батьком християнином у благочесті і вірі. Ставши повнолітньою, не стала виходити заміж, а присвятила себе церковному служінню. За імператора Олександра Севера, коли посилились гоніння на християн, зазнала переслідувань і катування. Але Бог чудесно зцілював її рани, а в храмі Аполлона, куди привели Татіану, розлетівся на шматки язичницький ідол. Навіть голодний лев, якого випустили на великомученицю, не завдав їй шкоди, а став лизати їй ноги. Тоді за вироком властей дівчину було страчено 25.01.226 р. Пізніше великомученицю було прилучено до лику святих, а її мощам стали поклонятися. Часточка із них перебуває у Михайлівському соборі Псковсько-Печерського монастиря.

За народними спостереженнями сніговий "Тетянин день" - на дощове літо, а сонячний - на ранній приліт птахів.

В народному календарі кінця січня люди також виділяли день 28.01, який звали "Отдання" або "Видення". Вважалося, що в цей день слід бути обережними, щоб чаклуни, які можуть "давати даннє", не наслали на людину біду чи хворобу. Бо саме цього дня можна було цього навчитися. І тому протягом віків люди виробили чимало ритуалів, щоб повертати назад "даннє" та відробляти всякі злосчасні наслання з допомогою молитв і замовлянь.

29.01 віруючі згадують і поклоняються веригам (кайданам, оковам) Святого апостола Петра. З-поміж табу на Петра-Вериги було чи не єдине: не годилося в цей день прати білизну. За прогностиком з цим днем пов'язували закінчення зими: "З Петра-Вериги чекай відлиги".

Матеріали підготував Гурбик Андрій Олександрович
к.і.н., ст. науковий співробітник
Інституту історії України НАН України

Джерело

Празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства уважався збірним празником, бо лучив у собі більше подій з життя Ісуса Христа, які свідчили про Його Божество.
У давнину на Богоявлення відбувалося хрищення оглашених. Новоохрищених називали просвіченими. Богоявлення звалося просвіченням, празником світел.
Св. Григорій Богослов (†389) своїй проповіді на Богоявлення дає таку назву: "Слово на святі світла явлінь Господніх".
Св. Августин (†430) говорить у своїй проповіді: "Сьогодні Бог...хрищенням у Йордані освятив води для обнови людського роду".
Празник Богоявлення крім празника Пасхи і Зішеся св. Духа належить у Православній Церкві до найстарших. Його почали святкувати ще при кінці ІІ століття.
Празник Господнього Хрищення ставить нам перед очі одну з найбільших і найглибших правд нашої св. віри - таїнство Пресвятої Трійці. При Христовім Хрищенні ясно об'явилася Пресв. Трійця, яка посвідчила про Його Божество.
Св. Григорій Богослов говорить: "Бог ділиться, так би сказати, нероздільно, і лучиться розділено, тому що Божество є єдине в Трьох і одне є Три, в котрих Божество, або, точніше кажучи, котрі є Божеством.
Св. Іоан Золотоустий: "Наша віра - трон душі, основа життя, безсмертний корінь. Животворний корінь віри - Отець, нев'януча гілка - Син, безсмертний плід - Дух Святий, - Трійця проста, нескладна, невимовна, незбагненна, нероздільна за схожістю, достойністю, дією, Божеством і величчям; роздільна ж - за Особами та іменами, але Єдиносущна по суті і силах. Трійця існує споконвіку, не від початку одержала буття, Вона - безпочаткова, вічна, нестаріюча, безсмертна, нескінченна".
Коли Ісусові виповнилось тридцять років і настав час вийти Йому до людей зі своєю наукою, Він із Галілеї прийшов на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися. Наступного дня Іоанн побачив Ісуса, що до нього йшов, і сказав: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Це той, що про Нього казав я: «За мною йде муж, що переді мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав я Його; та для того прийшов я, хрестивши водою, щоб Ізраїлеві Він з’явився». І свідчив Іоанн, промовляючи: «Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зостався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто хрестити водою послав мене, мені оповів: «Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, — це Той, Хто хреститиме Духом Святим». І я бачив, і засвідчив, що Він — Божий Син!» (Іоанн. І, 29 — 39).

Охрестившись, Ісус зразу ж вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іоанн Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І голос почувся з неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Матв. III, 16 — 17). Ця подія відкриває нам, що Бог є єдиний у трьох особах. Свято на шостий день січня називають Хрещення Господа і Богоявлення, бо при Хрещенні Христа Спасителя було з’явлення Пресвятої Трійці, а також урочисте з’явлення Божества Спасителя, який всенародно розпочав Своє відкрите служіння в ім’я визволення світу. Божество Спасителя явлено було при хрещенні Його і народу, і Іоанну Хрестителю.

За словами святого Амвросія Медіоланського, день Хрещення Господа названий Богоявленням тому, що в цей день Господь явився не лише для того, аби Його побачили, а для спасіння людей. Святий Золотоуст говорить, що не той день, в який народився Спаситель, має бути названий Богоявленням, а той, в який Він хрестився. До дня Хрещення Христос був невідомий народу. Тому Богоявленням називають не той день, в який Христос народився, а той, в який хрестився. Народ не знав Його і не розумів, хто Він, почувши, що говорить Іоанн Хреститель: «Я водою хрещу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте (Іоанн. І, 26). І що дивного, якщо інші не знали, коли і сам Хреститель не знав Його до того дня» (Іоанн. 1 — 33).

Святкування Богоявлення відносять до часів апостольських. У IV ст. Святі Отці Церкви Григорій Богослов, Григорій Нісскій, Амвросій Медіоланський, Іоанн Золотоуст, Августин та інші залишили нам свої високі повчання, які й зараз чуємо під час свята Богоявлення. У день Богоявлення, після літургії, в пам’ять про хрещення Ісуса Христа у Йордані Церква проводить велике освячення води на річках, озерах, у джерелах, колодязях. А саме місце, куди йдуть віруючі від церкви на освячення води, називають Йорданою. Богоявленську воду Церква використовує для окроплення храмів, жител та інших споруд.

Тропар свята: Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, відкрилось поклоніння Святій Трійці: бо голос Отця про Тебе свідчив, улюбленим Сином Тебе називаючи, і Дух у вигляді голубиному ці слова стверджував. Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі.

Напередодні Водохрещів святкують голодну кутю, або другий Свят-вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі складають свої ложки в одну миску, а зверху кладуть хлібину — щоб хліб родився.

Празник Господнього Богоявлення святкується 19 січня.

Джерело

Святе Богоявлення. Хрещення господа бога і спаса нашого Ісуса Христа

За народною традицією це свято має декілька варіантів назв: Водохреща; Водохрещі; Водохреще, Хрещення; Йордань; Ордань. Велике дванадесяте свято. В цей день згадується євангельський переказ про хрещення Ісуса Христа, згідно з яким, Христос, якому виповнилося вже 30 років, прийшов на річку Йордань, де хрестив Іоанн Хреститель на ознаку очищення від гріхів. І хоча у Ісуса як у найбездоганнішої людини не було ніяких гріхів, він прийняв хрещення, щоб освятити обряд, за яким відбувається очищення людини. Свято має ще назву Богоявлення, тому що, згадно з євангелієм, під час Хрещення Ісуса Юог-Дух Святий зійшов з неба у вигляді голуба. Свято це було встановлене у другій половині ІІ століття, і спочатку його відмічали одночасно з Різдвом. Лише у IV ст. Різдво було відокремлене як самостійне свято.

* * *

За переказом, в ніч з 5-го на 6-те січня (за старим стилем) рівно опівночі на кожній річці відбувається чудо: спокійна перед тим вода несподівано починає хвилюватися. Теж саме можна побачити й біля ополонки: рівно опівночі на її поверхні з'являється хвиля. Кажуть, що це Ісус Христос увійшов у воду під час хрещення. Вважають, що набрана з річки вода здатна зцілити від найтяжчої хвороби, й тому здавна її зберігали за образамипро всяк випадок. За повір'ям, річкова вода набуває в цей час особливої сили тому, що в ній купався сам Господь.

У день Хрещення Господнього, як тільки перший церковний дзвін покличе до заутрені, благочестиві віруючі розпалювали на березі вогонь, щоб Ісус Христос, який хрестився в Йордані, міг погрітися біля вогнища.

Вже за тиждень до Водохрещів починали готувати "Йордань": прорубували ополонку на річці, випилювали з льоду великий хрест й обливали його буряковим квасом та ставили над ополонкою. З льоду ж випилювали й престол. Ялинковими гілками оздоблювали "царські ворота". Вранці в день свята Богослужіння всі йшли до річки. Після освячення води в річці всі присутні набирали її у свій посуд. Вважалося, що чим раніше зачерпнеш її, тим вона буде святішою. Хто приїхав на коні, - дає випити освяченої води і йому, щоб хвороби не боявся та був міцним. Знаходились навіть сміливці, які купалися в "Йордані", пам'ятаючи, що в освяченій воді застудитися не можна.

З "Йордані" всі йшли додому. Поки жінки накривали на стіл, старший у родині чоловік окропляв богоявленською водою все господарство. Перед їжею всі пили освячену воду. Поївши, дівчата поспішали до річки - вмитися в "йорданській" воді, "щоб обличчя були рожевими".

В народі існувало чимало прикмет, пов'язаних з "Йорданою". Якщо на Водохрещі дерева вкриваються інеєм, - весною у той же день тижня треба сіяти озиму пшеницю: врожай буде багатим". Цілий тиждень після Хрещення заборонялося прати білизну в річці, тому що, за повір'ям, під час "Йордані", коли священик занурює хрест у воду, вся нечиста сила від страху вистрибує звідти та сидить на березі і чекає, коли з'явиться хто-небудьз брудною білизною. Як тільки білизну занурюють у річку, по ній, як по драбині, уся нечиста сила знову пірнає у воду. Вважалося, що чим пізніше почнуть прати жінки, тим бальше погані вимерзне під час богоявленських морозів.

Джерело

Богоявлення

Опубілкував протоієрей Олександр Трофимлюк

„Цей прообраз, що і нині вас спасає, — хрещення. Це не позбуття тілесної нечистоти, а прохання до Бога доброго сумління через воскресіння Ісуса Христа”
19 січня за Григоріанським календарем (6 січня — за Юліанським) Православна Церква в Україні відзначає свято Богоявлення Господнього, яке в народі називають Водохрещенням. Про особливе значення цього свята розповідає постійний гість редакції, прес-секретар Київської Патріархії, ігумен Євстратій (Зоря).

Це велике християнське свято, одне з найважливіших в Православ’ї, має в собі три головних аспекти, які пов’язані: з Хрещенням Господа нашого Ісуса Христа, водою якою це хрещення відбувалося і явленням Бога відразу в трьох іпостасях – Отця, Сина і Духа Святого.

Хоча це свято співвідноситься з певними реальними подіями давнини, проте, крім історичного, найголовнішим для нас у цей день має бути усвідомлення його морально-духовного значення. Це також добра нагода ще раз проаналізувати своє духовне життя, задати собі запитання: Чи свідомо ми прийняли таїнство хрещення? Чи виконуємо ті обітниці, які дали Господу? Чи християни ми тільки за буквою, чи – дійсно діти Нового Завіту?

— Свято Водохреща, як його називають в народі, або свято Богоявлення, чи Хрещення Господнього, — розповідає о. Євстратій, — має дуже велике значення для кожного християнина. Це свято називається Богоявленням, тому що в цей день вперше Бог явився людям відразу у трьох особах: вся Пресвята Трійця явила Себе людям – Син Божий прийшов на річку Йордан, щоб христитися від Іоанна, Отець засвідчив Його синівство Своїм голосом, сказавши „це Син Мій улюблений, Його слухайте”, а Дух Божий у вигляді голуба зійшов на Нього. Від цього дня починається відкрите служіння Ісуса Христа і Його проповідь. Бо до цього часу Він не проповідував і очікував того моменту, коли має це зробити за волею Свого Небесного Отця.

В цьому дні з’єднуються декілька аспектів, важливих для духовного життя кожної віруючої людини. В першу чергу, це те що Бог явив Себе Сам, як Трійцю, засвідчивши, що Він є Єдиний, але в трьох Особах. По-друге, Господь особисто засвідчує синівство Ісуса Христа, що Він є Його Син Улюблений і що ми маємо слухати Його слова і виконувати їх, що Сам Отець Небесний послав Його до людей, щоб спасти їх.

Також в цей день відбувається освячення фізичної основи всього живого на землі – води. Тому що без води життєві процеси на землі практично неможливі. Людина, тварина, рослина, найдрібніші живі істоти – всі так чи інакше, послуговуються водою, як хімічною сполукою, і тому справедливо її називають фізичною основою земного життя. І ось в церковних піснеспівах в цей день проголошується освячення „вод єства”, тобто вся водна стихія освячується Ісусом Христом на свідчення того, що Він, як Спаситель, прийшов спасти не тільки саму людину, але все творіння – весь світ. Бо як все творіння земне через гріх Адамів почало страждати і мучитись і Сам Господь, коли виганяв його з Раю, промовив: „через гріх твій проклята земля”, то таким чином через другого Адама – Ісуса Христа приходить благословення не тільки для людей, але і для усього світу – всієї природи. Саме тому ще в Старому Завіті було встановлено, що очищення кожної людини має відбувається через воду. Якщо людина ставала духовно нечистою, то вона мала омитися і через цю дію очиститися. Очищення також відбувається через окроплення водою. Все це було прообразом хрещення.

— Спаситель, як Син Божий, не мав гріха і Йому не потрібно було очищення. Чому ж тоді і Він хрестився в річці Йордан?

— Хрещення Господа нашого Ісуса Христа – є прообразом хрещення для кожного з нас. Так, Йому не потрібно було христитися на відпущення гріхів, бо Він Сам ніякого гріха не вчинив. І тому Іоанн Хреститель дивується і говорить: „Господи, я повинен хреститися від Тебе, і чи Тобі йти до Мене?”, а Спаситель відповідає: „Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю праведність”.

Для нас хрещення – це друге народження. За словами Спасителя той, хто не народиться від води і Духа, той не може увійти в Царство Небесне. У самому чині таїнства хрещення, коли читаються молитви, то серед цих молитов згадується про те, що хрещення – це подоба смерті і воскресіння. Хрещення за канонами, за традиціями має відбуватися через занурення. В давнину це був повсюдний звичай, який зараз використовується менше. Це не означає, що через поливання чи окроплення водою таїнство хрещення не відбувається. Бо, власне, це є символом, а хрестить не вода, а Сам Господь Духом Своїм. Але саме занурення символізує – смерть. Коли людина повністю занурюється у воду, вона символічно помирає для цього світу, а коли знову виходить з води, вона оживає, воскресає для життя вічного.

— Цей день урочисто святкується Церквою. В чому особливе значення цього свята? Що означає прийняття таїнства хрещення для кожного з нас? Чому освячується вода?

— Хрещення омиває первородний гріх. Первородний гріх – це не наша спокута того гріха, який вчинив Адам, але та, можна сказати, спадкова гріховна хвороба – потенційна схильність до гріха, яка, подібно генетичним вадам, через нашу єдність з Адамом, передається від покоління до покоління. І не може від нечистого народитися чисте. І от оцю вроджену схильність хрещення змиває. Закладається фундамент нового життя нової особистості. Коли людина охрещується, вона стає новою, чистою від гріха. І вже диявол не має над нею абсолютної влади, але тільки ту, яку людина сама дає йому. Ось чому цей день такий важливий для нас, християн.

Ми в цей день отримали одкровення про троїчність Божества, впевнилися через Боже одкровення в синівстві Ісуса Христа, в цей день освятилося єство вод, цей день поклав початок спасительній проповіді Господа нашого Ісуса Христа – тому цей день так урочисто святкується. В цей день освячується вода в джерелах, колодязях, якихось ємностях. І люди цю воду дуже шанують і зберігають. І те, що цей день дійсно благословенний, засвідчується чудом, яке повторюється вже сотні років. Ще в требнику Петра Могили, який жив в першій половині ХVІІ століття, ми знаходимо описи тих чудес, які відбувалися з йорданською чи хрещенською водою. Вона залишається, незалежно від того де набрана, з добрими властивостями дуже тривалий час. Є випадки, коли така вода зберігається і п’ять, і вісім, і навіть 10 років. Це також залежить від способу духовного життя, яке ведуть люди в тому домі чи в тій родині, де ця вода зберігається. І тому в цей день люди приходять набрати води, щоби освятитися нею, покропити своє житло, зберегти цю воду до наступного Водохреща. Є багато тих, хто навіть омиваються в цей день у водоймищах. І я знаю з досвіду своїх знайомих, що це не викликає ніяких захворювань, навіть при тому, що люди не мають якоїсь особливої підготовки загартування, а просто саме в цей день у них виникає бажання омитися у хрещенській воді. Вони не відчувають не тільки ніякого погіршення здоров`я, а навпаки його покращення.

Свято Водохреща завершує цикл свят – святих днів або святок, які починаються від Різдва. Це не випадково, тому що в давнину ці два свята – свято народження Ісуса Христа і свято Богоявлення, хрещення Спасителя в річці Йордан відзначалися в один день під назвою Феофанія (Богоявлення). Але вже в ті давні часи, через те, що з`явилися єретики, які проповідували, що Ісус Христос народився як звичайна людина, а Божество на Нього зійшло під час хрещення, було вирішено ці два свята розділити в часі. Святкування Різдва було перенесено на 25 грудня за старим стилем, а святкування Феофанії (Богоявлення) залишилося 6-го січня за старим стилем, як воно святкується і зараз. Наприклад, Вірменська Церква, яка після Третього Вселенського Собору є самостійною, але зберігає дуже давні традиції і звичаї, не святкує два окремих свята. Тому і чини Богослужіння дуже подібні у свято Різдва і Богоявлення, і весь цей час вважається днями святими.

Ми вшановуємо ці дні як такі, які наближають нас до Бога, нагадуючи нам про наші християнські обов’язки. Після їх завершення ми з нетерпінням чекаємо часу, коли знову через рік в наші домівки прийде радість свята Різдва, свята святого Василія, радість свята Богоявлення.

Розмову вів Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ (Укрінформ)

(інтерв’ю записувалося у 2006 р.)

Джерело

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ НА ВОДОХРЕЩА ТА ДРУГИЙ СВЯТИЙ ВЕЧІР

Напередодні свята Водохреща святкується Голодна кутя або другий Святий вечір. У день, що передує вечері, віруючі люди постять, нічого не їдять, лише п’ють воду. На вечірнє богослужіння йде хоча б хтось один із родини. Закінчується Вечірня освятою води, яка має величезну магічну силу. Освячену ввечері воду бережуть і використовують протягом наступного року.

Прийшовши додому, родина сідає вечеряти. На стіл спочатку кладуть сіно, потім накривають святковою скатертиною. Викладають три хлібини, ставлять сільницю з сіллю, запалюють воскову свічу, страви готують такі ж, як і на різдвяний святвечір: смажену рибу, вареники, гречані млинці на олії, кутю, узвар, пампушки, підливу з грибів, смажену капусту з грибами, картоплю, зварену у кожушках, мізерію з лляної олії з товченим часником, страви з маринованого оселедця.

По вечері діти проганяють кутю — вибігають з хати і копистками чи макогонами б’ють у причільний кут хати та примовляють:

Тікай, кутя, із покуття,
А узвар, іди на базар,

Паляниці, зоставайтесь на полиці,

А дідух — на теплий дух,

Щоб покинути кожух.

Дорослі ж виносять з хати дідух — різдвяний сніп, солому й сіно, що були на столі та на долівці, на город чи в сад і спалюють. Пам’ятаю, як малою любила «палити дідуга». Дід виносив його на город на горбок, де звечора були заготовані ще хмиз і дрова. Усі домашні, діти і дорослі, тепло вдягалися і йшли за дідусем. Підпалювали дідух і починали колядувати та щедрувати. Пісні дзвінко лунали на морозі, їх було чути далеко-далеко. Люди казали: «Цеперойки колядують, йдемо теж дідух палити». І незабаром багаття уже палало і у сусідів, і на загунах*, і на кутку, і на селі. Над усіма Колоденцями лунала коляда, і в повітрі відчувався дух змагання: хто кого переспіває. Це був магічний неповторний дух Різдва та родинного збору. Завершувалися свята, і усі прощалися з зимою, бо ще трошки — і весна знову покличе до землі.

Бабуся Ірина збирала у шуфельку** попіл і йшла висипати на город, там, де весною планувала садити огірки — «бо з різдвяного попелу огірки родяться здорові, як коні, і рясні, як стерня на полі».

*Назви частин села Колоденці Кам’янко-Бузького району Львівської області

**шуфелька — невеликий савок для збору сміття чи попелу у селянській хаті

Кожна господиня намагалася прокинутися ще до схід сонця і набрати води з криниці, умивалася сама, а потім і вся родина. Господь освятив після опівночі усю воду на землі. І непочата вода мала велику силу в царині збереження здоров’я та краси. Потім ішли до церкви, де відбувалося Богоявленське богослужіння і освячення води.

Особливий звичай на Водохреща зберігся у с. Шевченкове Долинського району Івано-Франківської області. По службі Божій хресними ходами жителі навколишніх сіл Шевченкове, Лолин, Микулин ідуть до ріки Свічі, щоб освятити воду. Процесії очолюють християнські священики, дзвонять дзвони, і поміж горами лунає справді ангельський спів церковних хорів. Ріка Свіча — швидкоплинна гірська, не замерзає навіть у люті морози. Тому напередодні на березі вкопують великий дубовий хрест та роблять престол, які поливають водою до тих пір, поки не покриються товстим шаром льоду. Хрест вбирають барвінком та калиною, різнокольоровими стрічками. На престолі стоїть дерев’яна діжа, наповнена річковою водою, теж прикрашена барвінком та калиною. Іде обряд освяти води у ріці та діжі. Потім люди набирають свячену воду у збанки, пляшки, глечики, умиваються і чимдуж швидше йдуть додому, аби першим донести свячену воду.

І останньою магічною дією є замішування на освяченій воді борошна. Господиня із дочкою обходять хату і усю господу, малюючи над дверима, вікнами невеликі хрестики — обереги від лихого ока та нечистої сили. Господар бере віничок із освяченого на Спаса зілля (васильки, пижмо, звіробій, м’ята, полин) і освячує Водохрещинською водою родину, «аби здорові були», потім всю худобу, яка є у господарстві (не минаючи котів та собак), «аби все множилося здорове і на користь господі» та «було вірне і щоб біс не вселився».

Починаючи від Водохреща цілий тиждень не можна прати. Та господиня, яка пере, потурає нечистій силі. Є легенда, що як Бог уночі освячував воду по ріках та озерах, то позаганяв туди усю нечисту силу, аби трохи вимерзла і на землі людям стало легше. І як тільки господиня вмочить у річку своє прання, так нечисть вхопиться за нього і вискочить з води. Ото скільки разів опускають річ у воду, стільки чортів на волю і вирветься. Тому на Галичині усі жінки свято дотримуються цієї заборони. Винятком може бути тільки прання пелюшок, постільної білизни і речей тяжкохворих людей. Але в такому випадку процес супроводжується спеціальними молитвами, що захищають від нечистої сили.

І ще, мабуть, тільки на Галичині зберігся звичай щедрувати на другий Святий вечір та Водохреща. Повсюди на вулицях лунають щедрівки — величальні пісні. У них прославляють і родину, і її членів. Молодь ходить щедрувати дівочими та юначими ватагами. Подекуди малі щедрівники водять Козу. Цей звичай я записала у с. Звенигород Пустомитівського району Львівської області. А старші люди ходять щедрувати на церкву. І таке то щастя на початку ХХІ століття почути на вулиці багатоголосе «Хрещається Господь в річці Йордани, має власть над нами і над водами...»

Джерело

Богоявлення Господнє (Йордан)

Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Цього дня 30-річний Ісус був охрещений Іваном Предтечею у водах річки Йордан. Свято називається Богоявленням, адже людям тоді явився Господь у Трійці: Бог-дух святий злинув над Христом, як голуб, а голос із неба мовив: «Це — Син Мій улюблений!».

Іван Хреститель закликав людей покаятися і очиститися через хрещення. За Новим Завітом, Ісус хрестився, як звичайна людина, хоча в нього не було гріхів. Просто, було потрібно, «щоб сповнилася уся правда». Свято Богоявлення було встановлено у другій половині ІІ століття, спочатку його відзначали одночасно з Різдвом. Лише у ІV столітті Різдво стало самостійним празником. Про Водохреще вперше згадують в Іпатієвському літописі 1114 року. За народною традицією, воно ще зветься Хрещенням, Йорданню, Орданню.

За легендою, опівночі з 18 на 19 січня кожна річка стає ніби Йорданом, вода починає хвилюватися, і навіть тече в протилежний бік. До осягнення дива Хрещення люди старанно готуються. У переддень суворо постять, надвечір готують пісне й нерозмаїте частування, варять кутю. Страви подібні до святвечірніх — риба, капуста, боби. Утім їх не 12, а 3-4, і сама вечеря зветься Голодною кутею. Перед нею ідуть до церкви, вертаються з освяченою водою. Господар кропить нею помешкання з сімейством і, в кого є, хліви з худобою і комору. Колись цього вечора глава родини ще й малював хрести крейдою на всіх своїх будівлях і обкурював свої пожитки ладаном та пахучим зіллям.

Головна подія наступного дня — хресний хід до водойми після богослужіння у церкві. Священик святить воду просто неба — у річці, озері, ставку. Колись, перед глобальним потеплінням, цього дня на крутій кризі вирізали ополонку у вигляді хреста, а сам крижаний хрест встановлювали поряд і поливали буряковим квасом. Червоний хрест — стародавній вогненний символ. Коли священик занурює свого хреста до ополонки — вода вважається освяченою. Вода хреститься вогнем. Хрещенська вода має особливе благословення, бо в ній, як кажуть старші люди, «сам Господь купається». Люди йшли до річок чи озер з іконами та корогвами, а також із запаленими «трійцями» — трисвічниками, або ж просто трьома свічками, уквітчаними пахучим зіллям і барвінком.

Дівчата вмиваються «йорданською водою», щоб мати гарне личко. Сміливіші купаються в ополонці. Причому ще ніхто не жалівся на застуду після хрещенського «моржування». За традицією, в час йорданського богослужіння просто неба випускають голубів — це символізує Духа Божого, який сходив з небес на Христа в образі голуба. Колись жінки довгенько після свята побоювалися прати у річці білизну. Вважалося, що в час освячення нажахана нечиста сила вистрибує з пречистої води і мерзне на суші доти, поки якась молодиця не намочить у водоймищі брудну білизну. Втішені русалки та водяники спускаються по ній назад у воду. Свято закінчується.

На Водохреще співають особливих, «йорданських», пісень. А на Поділлі у переддень Богоявлення щедрують. Молодь, нагулявшись у святки, влаштовує на Хрещення застілля, де поїдає наколядовані ласощі. Колись після Хрещення знову починали збиратися на вечорниці. До Великого посту тривав новий сезон весіль.

джерело

18 січня всі віруючі люди дотримуються суворого посту — нічого не їдять. Аж коли зійде вечірня зоря, тоді можна сідати вечеряти, але й тоді на стіл подаються тільки пісні страви: смажена риба, гречані млинці, вареники з капустою, узвар і кутя. Після святкової вечері повинні «прогнати» кутю — на вулиці б'ючи палицею в причільний кут, примовляють щось на зразок:
Утікай, кутя, з покуття,
Узвар, іди на базар,
Паляниці, залишайтесь на полиці,
«Дідух» — на теплий дух,
Щоб кинути кожух.
За переказами, ще запорозькі козаки кутю проганяли на Січі, але в дуже своєрідний спосіб — зчиняючи стрілянину.
Коли на дворі запанує темрява, родина виносить із дому «дідуха» й спалює в садку або десь в іншому місці — «пускає на теплий дух». Ці магічні дії відображають прощання з зимою, спалення зими й закликання весни. Попіл зі згорілого «дідуха» зазвичай розкидають по городу — на добрий урожай.
Цього дня прийнято святити в церкві воду, причому посуд, призначений для свяченої води, прикрашають квітами, щоб Бог оберігав від різних негараздів. У деяких регіонах України господині замішують на свяченій воді рідке тісто й цим тістом малюють на стінах дому й інших господарських будівель хрести «від злих сил». Господар дому окропляє свяченою водою всіх, хто є присутнім в оселі, при цьому супроводжує свої дії приблизно такими словами: «Дай нам. Боже, і на той рік діждати!» Далі слід так само окропити господу — Усе» Щ° в домі й навколо дому. Наймолодший син або донька мають свої обов'язки цього дня: мусять узяти три пироги й, ідучи за батьком, надкусити один із пирогів у передпокої, другий — у коморі, а третій — надворі. За старих часів свяченою водою малювали хрести навіть на хліборобському знарядді, окроплювалася худоба.
Після цих магічних дій родина сідає за стіл і з'їдає святкові пироги, дякуючи Богу за те, що вже має, і благаючи про милосердя й надалі. Решту вечері віддають свійським тваринам. По вечері всі члени сім'ї кладуть використані ложки в одну тарілку (миску тощо), а поверх них слід покласти хліб — на добрий урожай.
Якщо зранку чиясь ложка буде знайдена перевернутою, значить, на хазяїна цієї ложки наступного року чекає тяжка хвороба або навіть смерть.
За народними повір'ями, у цей день слід засвітити рано лампу, щоб кури добре неслися, до того ж не можна голосно кликати птицю, щоб злі сусіди не почули й не наврочили. Дівчатам дозволяється в цей вечір ворожити, а дітям — щедрувати. Кожна дитина з ватаги щедрувальників носять із собою оберемок ліщини, щоб на знак подяки господарю вручити гілочку. Господар же має обдаровувати щедрувальників пригорщею вівса, намоченого у воді. У деяких регіонах України хлопці щедрують виключно під вікнами дівчат на порі, а якщо домівку з незаміжньою дівчиною обминули, це натяк на те, що їй ще зарано дівувати, вона ще мала.
Дуже давніх часів сягає вірування, що на це свято тварини говорять людською мовою, але підслуховувати ці розмови в жодному разі не можна, бо за таке Бог покарати може.
Джерело

На Голодну кутю так само, як і на Свят-вечір, готують кутю та узвар, але вже немає так багато страв, як було вперше. Увесь день треба постувати, а ввечері вечеряти із кутею та узваром. Крім того, у цей вечір «проганяють кутю». Дівчата і хлопці вибігають на вулицю, б'ють паліччям об тини, здіймають галас, сміх, грають у сніжинки, борикаються і весело та галасливо проводять увесь цей вечір.

Пізно ввечері виносили із хати того «дідуха», що вже обмолочений посівальником на Новий Рік, розривавали його і палили на вигоні або в садку, а потім дівчата збирали той попіл на мішок і розсівали по городі «щоб краще уродили огірки».

Перед тим, як сісти вже до вечері, батько — стає на коліна перед образами й молиться Богу; разом із ним молиться і вся родина. Помолившись, батько сідає до столу і запрошує всю родину до вечері. Мати подає на стіл Святвечірню страву. Починається вечеря, як звичайно, із куті.

У цей вечір дівчина, що збирається вийти заміж, ворожить. Вона збирає всі ложки зі столу й виходить із хати. Стає на порозі і тричі тарабанить ложками. За кожним разом зупиняється і вслухується в спокійну тишу зимової ночі. Звідки до неї долине собаче гавкання, туди вона й заміж піде.

У цей вечір, звичайно вже по вечері, ходять щедрувати. Щедрують діти, а також і дорослі.

Ранком у церкві святять воду. Ідучи на водосвяття, люди несуть із собою посуд на воду, уквітчаний сухими або паперовими квітами. їсти не можна, аж поки не посвятять воду. Коли нап'ються свяченої води, тоді лише сідають до снідання. По сніданні господиня або старша дочка набирає в мисочку трохи борошна і на свяченій воді замішує ріденьке тісто. Ним малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, у сінях, коморі, у стайні та в інших будинках.

Потім батько бере в мисочку свяченої води, кропило і кропить усю родину, а якщо є гість, то й гостя, промовляючи:

— Дай, Боже, і на той рік дочекати!

Далі він іде кропити в сіни, на подвір'я і за хатою. Якщо є в господаря діти, то друга віком дитина бере в руки спеціяльно для нього спечені три пироги і ходить слідом за батьком. Перший пиріг кусає в хаті, другий перед хатою, а третій за хатою.

Перед вечерею знову на стіл під скатерку намощували сіна, трусили у хаті долівку соломою та на покутті ставлять «дідуха». Знову батько вносив сніп немолоченої пшениці і віншує.

Щедрівки також, як і колядки, призначаються самому господареві, господині, хлопцеві або дівчині (панні).
Джерело