Великдень — найбільше християнське свято. Цей день вважається днем Воскресіння Ісуса Христа і має ще одну назву — Пасха.

Слово "Пасха" походить від назви старозаповітного свята, яке відзначали іудеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще іменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою.

Підготовка до свята

До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого Посту - одного з найсуворіших постів - саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп'яття. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна "прислуховуватися" до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. Цi сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називаєтся Страстна Седмиця.

Особливе значенння має Страстний Четвер - день, коли Ісус разом зі своїми учнями на Таємній Вечері разділив святкову трапезу. Цей день ще називають Чистий Четвер, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Страстей Христових.

В Страстну П'ятницю з церкви виносять плащаницю - кусок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа, де він зображений в гробу. В цей скорботний день приписується нічого не їсти.

В давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином. В пам'ять про це в Страстну Суботу святять їжу. Під час служби священики міняють буденний одяг на святковий.

В ніч Воскресіння Христа, проводиться святкове богослужіння (великодня Служба Божа), святяться паски і яйця. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати "скоромне", тобто їсти непісні страви. Багатий пасхальний стіл є символом небесної радості і символом вечері Господньої.

Святкування Великодня

Великодня служба божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священник сповіщав, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: "Воістину воскрес!" Пiсля служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починали процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок крашанок, ковбас, хріну, сала, тощо. Господині збрирають їх в кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках i починають розговлятися.

Розговляються насамперед свяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед свяченого має бути смаженина, часник, полин, хрін і сіль.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною "на горбках". У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їджених яєць, кості зі свяченого м'яса, свячену сіль, тощо; виливають і чарку горілки: "їжте, пийте й нас, грішних, поминайте". Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.
Дата святкування

Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор в Нікеї 325 року. До цього в різних помістних Церквах святкували Великдень в різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями. Тож Нікейський собор постановив, що не вільно християнам святкувати Великдень, коли євреї святкують Пасху: "Епископ, свештеник или ђакон, који буде празновао васкрсење Христово пре пролећне равнодневице и заједно са Јудејима, нека буде свргнут"(Апостольські Правила, канон 7).

Дата Великодня має випадати на першу неділю після першої весняної повні місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде й єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великодньої неділі, постановлено також, що єпископ Олександрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.

Великдень буває не раніше 4 квітня (22 березня старого стилю) і не пізніше 8 травня (25 квітня старого стилю).

Наприкінці IV сторіччя щорічні послання Олександрійських єпископів, було замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша така пасхалія була оголошена в 388 році патріархом Тимофієм Олександрійським. В 436 пасхалія була видана вже на 95 років наперед (з 436 по 531 роки) одним із його наступників, святим Кирилом Олександрійським.

Відмінність у датах святкування Великодня у християнських церквах

Православна та греко-католицька Церкви дотримуються юліанського календаря. Відповідно до нього складаються і пасхалії. Римо-католицька Церква у 1582 році перейшла на новий календар, запроваджений папою Григорієм XIII і відомий під назвою "григоріянського", або "нового стилю". В зв'язку з цим було запроваджено й нову пасхалію. За григоріанським календарем весна починається на тринадцять днів раніше від юліанського, внаслідок чого виникає різниця в датах святкування Великодня. Також трапляється, що в католицькій Церкві Великдень припадає разом із єврейською Пасхою, а іноді навіть і скорше від неї, хоч це й суперечить постанові Нікейського Собору. Разом із католиками святкують Великдень за новою пасхалією і протестанти. Православні ж усіх Церков святкують Великдень згідно з постановами Нікейського Собору, — тому й дуже рідко буває, що всі християни святкують Великдень разом.

Джерело

ВЕЛИКДЕНЬ У КАРПАТАХ

Того дня, як воскрес Христос, сонце з радості не заходило і день був великим-превеликим, тому й назвали його Великдень. За іншою легендою, в той час, коли Христос родився, дуже світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім скласти докупи, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу увечері. А як розіп'яли Христа, - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота у церкві розчинені навстіж сім днів, на згадку про ті довгі дні. Ось чому день Воскресіння і називається великим. Святкують його по-різному. Сьогодні розповімо про особливості відзначення Великодня у Карпатах.

Перемога життя над смертю
Великдень – магічне свято, пов’язане з обрядовістю і вірою. І хоча нині ми сприймаємо ці обряди спрощено і подекуди збаналізовано, проте так чи інакше пам’ятаємо про традиції наших прабабусь і прадідів, які святили свічечку у Чистий четвер, аби обійти з нею обійстя, а на сам Великдень обов’язково вдягали обновки, що символізували очищення... Дівчата писали найбарвистіші писанки для тих хлопців, які їм подобалися, а ті своєю чергою співали риндзівки – спеціальні великодні колядки під дівочими вікнами... Дзвони та трембіти у Великодню неділю грали не змовкаючи – відганяли злі сили і прикликали добрі...

За словами наукового співробітника Інституту народознавства НАН України Стефанії Гвоздевич, Великодні обряди починалися ще з Чистого четверга. Під час Служби Божої, яку правили того дня, люди намагалися тримати свічечку, з якою потім обходили усе обійстя. Сажею з неї випалювали хрест у хаті, а саму свічечку зберігали. Кажуть, вона є дуже помічною. Нею обкурюють людину, яка злякалася, а коли хтось помирає, дають йому цю свічку в руку. А ще її називають громницею – адже запалювали під час громів, щоб відігнати їх від хати.

Паска, яку також пекли цього дня, була не такою маленькою, як зараз, тому у кошик вона не влізалася. Гуцули несли святити її в бесагах, ще дехто в обрусі, хустці чи скатертині. А у кошик клали яйця зі шкарлупкою і чищені – щоб одразу можна було їсти. Обов’язково там було і щось м’ясне: шинка, солонина, вуджене сало. Крім того – масло та сир. Зокрема, у Карпатах робили пляганий сир з коров’ячого молока, на кшталт бринзи. Неодмінно святили сіль, бурячки з хроном. Існує легенда, що євреї хотіли отруїти Ісуса, давши йому з’їсти хрону, який вважали отруйним коренем. А Він з’їв і сказав, що хрін насправді є дуже помічним. Дійсно, сучасна народна медицина свідчить, що цей корінь є дуже помічним. Тому, коли їдять м’ясні страви, їдять також бурячки з хроном чи білий хрін з яйцем та сметаною.

На Великдень колись обов’язково вдягали обновки. Ця традиція пов’язана з оновленням, пробудженням природи. Крім того, весна – це надії на щось нове. Колись у Великодню неділю ходили в гості до баби-повитухи. Нині, коли на зміну повитухам прийшли куми, обов’язково відвідують їх, а також хресних батьків, дідусів та бабусь, аби таким чином виявити їм свою повагу. У гості йдуть обов’язково з писанкою, паскою.

Хоча на Великдень передусім ходили не так у гості, як на масові розваги, які влаштовували на полі чи на вигоні, – залежно від місцевості. У Карпатах такі розваги відбувалися переважно перед церквою, на Волині чи у Східній Україні були спеціальні вигони, де влаштовували ігри. Зокрема, це були гойдалки, які вважали очищенням повітрям. Існувало також очищення вогнем, – з суботи на неділю перед Великоднем палили вогні, через які стрибали хлопці.

У неділю після церкви усі чимдуж бігли додому. Вважали, що хто як прибіжить – так у нього буде споритися господарка. У дослідника Олекси Воропая є згадки, що був звичай перш, ніж сідати до сніданку, помолитися на колінах, після чого дівчата брали галунки і вмивалися водою з них, щоб бути такими ж гарними, як писанки. Коли розговлялися, то у першу чергу яйцем, бажаючи одне одному здоров’я. Шкарлупку з яйця не викидали, шкірку з ковбаси також – заорювали в поле. Хто мав бджіл – святив і мед, а потім ніс його на пасіку, щоб ніщо зле до них не чіплялося.

Великодній кошик
Великдень - свято родинне, з обов'язковим сімейним святковим обідом, щедрим на скоромні, посвячені у церкві смачні наїдки.

Спеціально до Великодня тримають кошик і вишитий особливим візерунком рушничок. Ще звечора кошик наповнюють святковими стравами: кладуть паски - пшеничні й сирну, крашанки, сало, шинку, хрін, грудку вершкового масла, пиріжки з сиром і завиванець з маком, сіль, писанки і свічку (її стромляють у паску і запалюють, коли священик святить скоромне). Усе накривають великоднім рушничком. Ці пожитки освячуються для того, щоб люди на свято одержали радість і духовну, і від земних дарів.

Паска символізує життєву повноту, а можливо, і нагадує нам про стародавню Велику Богиню, адже однією з її назв є „баба”. Як правило, пасок випікають кілька, різних розмірів, часом для кожного члена родини, і обов'язково одну велику - для всіх. Прикрашають великодній хліб візерунками з тіста - подвійними (восьмираменними) хрестами, решітками, віночками. І в цьому український великодній хліб суттєво відрізняється від російського „куліча” - не оздобленого візерунками, а просто залитого збитим білим цукром і посипаного різнокольоровим „пшоном”.

На Великдень обов'язково готують сирну паску: запечену або приготовлену „холодним” способом - під пресом.
Сіль - символ достатку, повноти, суті. У Біблії сіль - символічний засіб зв'язку між Богом і його народом: „І не оставляй жертви твоєї без солі завіту Бога твого”. У Нагорній проповіді Христос називає своїх учнів „сіллю землі”. Вважається, що сіль - це очисна речовина, пов'язана з залізом, кров'ю і небесними світилами, якої жахається нечиста сила. Зустрічання гостей хлібом-сіллю має два значення: вияву гостинності та оберегу. У святкові дні дня надання особливої сили солі її запікали в печі або святили у церкві. Перед Великоднем сіль запікають у Чистий Четвер.

Розповідають, що коли переслідували Христа, він сховався у сіні. Але кури розгребли сіно, відкривши Спасителя. Його схопили, але він зумів утекти і сховався у соломі. Підбігли свині й почали рити солому, зариваючи Христа ще глибше. З того часу Бог благословив свинину у їжу людям. Тому й існує традиція освячувати на Великдень сало та поросят.

На Гуцульщині є цікава легенда про писаку. Невдовзі після свого Воскресіння Христос переміг диявола і закував його дванадцятьма залізними ланцюгами в підземеллі під Голгофою, за дванадцятьма залізними дверима, котрі замкнені на дванадцять залізних замків. Але нечистий ще має силу, день і ніч він рветься на волю, розгриз уже одинадцять залізних замків і злизав одинадцять залізних дверей. Ще мить - і впаде остання, дванадцята перепона. Вирветься тоді диявол на білий світ, і настане світу кінець. Але саме в цю мить дзвонять у церкві дзвони, люди вітаються словами "Христос воскрес!" і обдаровують одне одного писанками. Тоді враз поновлюються всі окови на нечистому, всі двері й замки. Отож сидіти там, за ними дияволу довіку - поки люди на землі писатимуть писанки і вітатимуть одне одного з Великоднем.

Інша легенда розповідає, що коли Спаситель ніс хреста на гору Голгофу, то стрів чоловіка, що саме ніс яйця в кошику до Єрусалиму на продаж. Чоловік бачив, як тяжко Ісусові нести хрест, поставив свій кошик у рові при дорозі, а сам кинувся помагати Спасителеві. Ішли вони й несли хрест аж на гору Голгофу. Коли ж Ісуса вже розіп’яли, пригадав той чоловік за свій кошик, та й повернувся на те місце, де його поставив. Приходить, дивиться, а в кошику всі яйця - пописані та й покрашені. Не поніс він їх більше продавати, а повернувся додому та й сховав як пам'ятку, бо мав те чудо за дяку від Христа за те, що допоміг нести хрест. Від того пішло крашення та писання яєць на Великдень.

Яйце-райце докотилось до ХХІ сторіччя. Цікаво, що археологи знаходять сліди писанкарства практично по всій Україні і не тільки. Приміром, дослідник-етнограф Степан Килимник, перебуваючи в науковій експедиції у Вірменії, обстежував руїни палацу перського царя Сасаніда ІІ (на теренах старого Єревана). Він знайшов фрагменти українських орнаментів – кривульки, безконечники, хрестики і різні солярні знаки, які, мабуть, перси перейняли од скіфів. У Тальянці, що на Черкащині, в урочищі Трипілля ще понад сто років тому, проводячи розкопки, археолог Вікентій Хвойка натрапив на сліди писанкарства і крашанок. Це 5000 років до нашої ери!

В усій Західній Україні – на Буковині, Волині, Галичині, Закарпатті – народне мистецтво ніколи не обмежувалося вузьким колом речей практичного призначення. Значну роль відіграли в ньому і предмети декоративні. До такого виду мистецтва належить писанковий розпис – своєрідний мініатюрний народний живопис.

Не секрет, що саме Галичина, зокрема, Гуцульщина і Бойківщина, а ще Покуття, є визнаним центром українського писанкарства, яке тут, на відміну від інших регіонів, ніколи не завмирало. Саме на Прикарпатті нині живе і творить найбільше висококласних писанкарів, широковідомих майстрів цього неабиякого виду народного мистецтва. На весь світ відомі такі авторитетні школи писанкарства, як космацька, вижницька, шешорська, розтоцька, чорнопотоцька, великобичківська та інші.

Писанка, за гуцульським повір’ям, - це символ весни, сонця, повернення природи до життя. Ще й понині в кожній гуцульській оселі можна побачити над дверима три писанки – великодню, вербну (шуткову) і третю – в грабельках. Перша - з хрестом – огороджує хату від зла, вербна - дає здоров’я, а в грабельки - вигрібає нещастя.
Писанкарське народне мистецтво нині переживає ренесанс: писачка беруть і дорослі, і діти.

Джерело

У останні 7 днів перед Великоднем, віруючі суворо дотримуються посту.  Найважливіші дні цього тижня починаються у четвер, який називається Чистий.

У цей день прибирають у хатах, на подвір'ї. Саме у Чистий Четвер печуть паски. Увечері в церкві відправляють Страсті. Віруючи тримають у руках свічки, повертаючись з церкви, намагаються донести додому запалену свічку, щоб вона не погасла.

У Чистий четвер селяни кололи кабана, щоб на великоднему столі була шинка та ковбаса. Крім кабана, різали порося, бо, за старим звичаєм, в Україні разом з паскою в церкві святили й печене порося з хріном.

Наступний день - Велика П'ятниця. У цей день помер на хресті Ісус. До виносу плащаниці, віруючі нічого не їдять, а потім дотримуються суворого посту.

У суботу готують крашанки і писанки , а в післяобідній час починають освячувати Великодні кошики. Кошики святково прикрашають зеленню і наповнюють їх спеченими пасками і яйцями. А ще кладуть ковбасу, шинку , сіль і зелений хрін на згадку про гіркоту Христових страстей. Подекуди додають домашній сир і масло. Сир готують у вигляді спресованої плесканки або у вигляді сирної паски . Все накривають вишитим святковим особливим візерунком рушником.

На Великдень на столах, окрім свяченого присутні і інші традиційні страви: солодкий баранчик , великодні курчата , великодні зайчики, великодна плетенка .

У Великодну ніч у церквах служба починається уночі, називається Всенічна. У храмах лунають радісні співи, що славлять воскресіння Хреста. Опісля священик освячує усе, що принесли люди у своїх великодніх кошиках. Свяченим наділяють родичів, сусідів, бідних.
Після служби Божої люди вітають одне одного: христосуються (один каже: "Христос воскрес!", інший відповідає: "Воїстину воскрес!", тоді тричі цілуються) і обмінюються писанками або червоними крашанками. Від Великодня до Вознесіння вітаються словами: "Христос воскрес!", на що відповідають: "Воїстину воскрес!".

Свято Воскресіння Господнього триває цілий тиждень, і служба в храмі проводиться більш урочисто, ніж в інші свята.

Джерело

ЯК У СВІТІ СВЯТКУЮТЬ ВЕЛИКДЕНЬ

Пасха – саме велике свято християнства. Це свято у різних країнах світу святкують по-різному. Пропонуємо зробити невеликий “пасхальний похід” по різних країнах.

Італія – Рим. У свято Пасхи католики світу свій погляд звертають на Рим. За старими традиціями у Великий Четвер Папа Римський омиває ноги 12-и священикам, так як це робив Ісус своїм учням. На Велику П’ятницю у Коліссеї дуже людно: віруючі надходять з усього світу, адже у хрестовому поході сам Папа несе хрест. А у День Воскресіння на площі св. Петра голова католиків благословляє усіх і вітає народи світу на 59 мовах. У понеділок римляни вирушають на пікніки на природу, адже весна вже безповоротно ввійшла у свої права.

Румунія. У наших сусідів на свято Пасхи – похід до кладовищ. У маленькому селі – Путні – у ніч Пасхи вулиці не освічуються світлом. Зате горять тисячі свічок, квітами та свічками прикрашені могили. Діти у святковому вбранні несуть у маленьких кошиках червоні писанки, які кладуть на могили, всі моляться за своїх померлих, писанки роздають також бідним, аби вони теж молилися за упокій померлих, а затим починається пасхальний похід.

ЧЕХІЯ. Пасху у Чехії святкують так, як і ми. У Празі також на столі традиційні пасхальні страви – шовдарь, пасха, варені яйця, але випікають і колачі у формі ягня та колачі із медом. Дівчата старанно малюють писанки, а хлопці в понеділок поспішають до них, але не поливати, а лускати дівчат вербовими прутиками, аби вони залишилися здоровими та вродливими на цілий рік.

СЕРБІЯ. Подібно до нас у сербів – вони православної віри – дуже строгий піст. На вербну неділю біля церкви із прутиками лускають дітей та говорять: “Рости великим, як верба”. У Великдень служба вночі: єпископ роздає писанки. Віруючих вітає: “Христос Воскрес”, вони відповідають: “Воістину Воскрес”. У понеділок поливають дівчат, а на другу неділю во ім’я воскресіння вирушають на кладовища, куди виносять їсти-пити, священики моляться навколо могил.

США. Пасхальні традиції до Америки привезли переселенці із Європи, особливо із Англії. Там звичка у цей день із схилів, невеличких гірок “скочувати яйця”, що нагадує те, як із могили Ісуса скочували скелі.

Від 1880 р. біля Білого Дому традиційно проходять змагання для дітей по “скочуванню яєць”, так що у цей день біля оселі Клінтонів спокійно бешкетують маленькі громадяни США, але до 12 років тільки у супроводі батьків.

Звичка у цей день у Штатах прогулюватися у новому вбранні по магістралях, так що у Нью-Йорку на П’ятій авеню у цей день “голці ніде впасти”.

ВЕЛИКДЕНЬ У БОЛГАР І ГАГАУЗІВ ПІВДЕННОЇ БЕСАРАБІЇ

Для болгар і гагаузів, що проживають у селах Південної Бесарабії, (власне, як і для їхніх сусідів-українців),“Великдень – це найбільше свято”. А тому відзначається три дні. Свято починається з того, що в храмі освячують паску та крашанки. От тільки, на відміну від українців, традиція вимагала після повернення з церкви, спершу відвідати кладовище та покласти на могили рідних і близьких освячені паску і яйця. А тоді вже сідати за святково прибраний стіл. Для розговіння після тривалого Великого посту господині готували багато і смачно. Неодмінним у всі часи був клопіт забезпечити розмаїття м’ясних страв. Серед них традиційним для гагаузів і болгар завжди був холодець. Жителі багатьох сіл одностайно свідчили: “Навіть бідний варить холодець” або: “Це не Великдень без холодцю”.
До свята могли приготувати також пачу – заливну страву, що нагадувала холодець, але варилася зі свинячих ніжок. Не забували і про птицю, тушковане м’ясо ягняти або свинини, юшку, яка готувалася з нутрощів, а також голови і ніжок ягняти. Серед традиційних страв були мітітеї – невеличкі довгі засмажені ковбаски з меленого м’яса і яєць, чорним і червоним перцем. До святкового столу годилося приготувати й всілякі солодощі. У перший день Великодня після повернення з кладовища для гагаузів обов’язковим було відвідання молодими шлюбними парами своїх кумів. Вони брали с собою великодню паску, два кравая – колачі, крашанки, курку або індичку, а також пляшку горілки або вино. Молоді майже до вечора сиділи у гостях, а коли поверталися додому, кум брався “провести” своїх хресників, у свою чергу, прихопивши пів-паски, кравай, і пів-пляшки вина. На другий день молоді йшли до батьків, частіше за все, до батьків дружини, і знову несли з собою “великодніх” гостинців.

На третій день улаштовувалося хуро (уро) – спочатку змагалася малеча: у кого виявиться найміцнішою крашанка. До того ж у болгарських селах діти влаштовували й іншу гру: підвішували до одвірку за нитку на рівні рота очищене яйце, і під загальний сміх намагалися його вкусити без допомоги рук.

Світлі і радісні дні Христового Воскресіння знову приходять на землю України. Одвічне, як людське прагнення до гармонії, краси і радості.

ВЕЛИКДЕНЬ
При виході євреїв з Єгипту янгол, який знищував єгипетських немовлят-первістків, побачивши кров великоднього
жертовного ягняти на дверях єврейських домів, проходив повз них (євр. «песах»), не чіпаючи немовлят єврейських родин. Великдень відноситься до тих свят, дата яких міняється кожного року, визначеної немає. Зазвичай він відзначається не раніше 4 квітня та не пізніше 8 травня. У перекладі з давньоєврейської мови «пасха» — «проходження повз, позбавлення». Інші назви цього свята: Світле Воскресіння, Христов день. За переконанням православних віруючих, Великдень пов'язаний з воскресінням Ісуса Христа, а отже, символізує перемогу добра над злом і світла над пітьмою. Христове Воскресіння стало своєрідним свідченням того, що Ісус Христос — це істинний Спаситель, оскільки він переміг смерть, воскреснувши. І цим він дав надію всім віруючим людям, власне, зробив людей переможцями смерті, адже, відповідно до заповідей Святого Письма, кожна людина протягом праведного свого земного життя може заслужити право на власне безсмертя.
Божественній славі Сина Божого та величі світлого Великодня відповідає особлива урочистість, із якою проводиться богослужіння як у перший день Великодня, так і протягом усього Великоднього тижня.
Отже, що нам розповідають церковні перекази? Коли Ісус Христос подорослішав, він у супроводі дванадцятьох учнів пішов із дому подорожувати Єрусалимом. Три роки присвятив він мандрам, проповідуючи любов до ближнього та праведне життя, зцілюючи тяжко хворих людей. Знайшлися злі й заздрі до чужої слави люди й звели на Христа наклеп, начебто він підбурює простих людей проти існуючої влади; Отже, жерці Єрусалима підкупили за тридцять срібних одного з Ісусових учнів — Іуду, щоб той зрадив свого вчителя й передав до рук «правосуддя». Рада єрусалимських жерців засудила Сина Божого до страти, римський намісник Понтій Пілат затвердив смертний вирок. Ісуса Христа було розіп'ято на горі Голгофа поблизу Єрусалима разом із двома розбійниками.
Один з учнів Христа, Йосип, був дуже багатою та поважною людиною, а тому зміг випросити в Понтія Пілата тіло вчителя й поховав його у власному саду, точніше, у камінній печері, що знаходилася в його саду. На третій день після власної смерті Ісус Христос воскрес. Цю подію він же й передбачив, але людям важко повірити в такі неймовірні речі, тому вони й не дуже-то вірили. Але янгол спустився на землю, забрав камінь, що затуляв вхід до печери з тілом Ісуса Христа, — і Син Божий воскрес. Протягом сорока днів після свого чудесного воскресіння являвся він спочатку Марії Маг-далині, а потім своїм учням, проповідуючи Царство Боже. Отже, учні Христові стали апостолами й понесли людям слово свого вчителя.
Після свого воскресіння Ісус Христос перебував на землі ще протягом сорока днів. У цей період він з'являвся святим апостолам і навчав їх Божественної мудрості. Тому Великодні свята й тривають протягом сорока днів.
Чому Великдень — це великий день за народними уявленнями? Давні легенди кажуть, що того дня, коли Ісус Христос народився, день був такий довгий і ясний, що дорівнював аж сімом сучасним дням. Ось така одна з народних версій походження назви цього свята.
Під час великодніх свят люди радять дотримуватися основних «запобіжних» засобів, аби все, що робиться в ці дні членами родини, було цій родині на добро, на щастя, на здоров'я.
Ось кілька порад щодо крашанок і писанок та інших продуктів, посвячених у Великдень:
найкращий час для варіння писанок — чистий четвер;
викидаючи шкаралупки з-під крашанок, слід перетерти їх на дрібні друзочки, щоб ними не змогла скористатися відьма. За народними віруваннями, у велику шкаралупку відьма за слушної нагоди набере роси й напоїть худоби, зашкодивши таким чином їхньому здоров'ю;
щоб добре неслася свійська птиця, стовчені на порошок шкаралупки від писанок слід додавати в корм для птиці;
шкаралупки з крашанок треба викидати потайки, якщо вони не потрібні для інших магічних дій, оскільки в тому разі, якщо відьма заволодіє друзочками від крашанок і вколе когось ними, то людина тяжко захворіє;
найкращий спосіб позбутися непотрібних уже шкаралупок — викинути на стріху дому або викинуту у воду, що тече,
шкаралупки від крашанки використовувалися раніше для лікування пропасниці, курячої сліпоти, зубного болю (підкурювали хворого), а хустка чи рушник, яким обтирають крашанки, використовували проти бешихи (також підкурювали);
свячений хрін допомагає проти нудоти та глистів;
свячені пшоно та сіль допомагають від пропасниці;
у жодному разі не можна топтати шкаралупки крашанок або писанок — це великий гріх, за який Бог може покарати навіть хворобою.
За народними віруваннями, ту писанку, яку ви отримали першою на Великдень, слід зберегти, оскільки вона має чарівну силу — зберігає від злого ока, може запобігти або й припинити пожежу. А посвячена на Великдень голка допомагає від курячої сліпоти. Процедура «лікування»: слід дивитися крізь вушко цієї голки на схід сонця.
Народ вірить, що в тому разі, якщо всю великодню службу вистоїш у церкві з крашанкою, усе уважно будеш слухати й не почнеш при цьому дрімати, то ця крашанка матиме дуже довгий «термін придатності» — не зіпсується навіть через багато років. Такі довголітні крашанки користуються великим попитом у відьом і нечистої сили: вони всіма силами намагатимуться виманити це яйце з метою застосування у своїх чаклунських експериментах. Найбільшу силу має крашанка, яка побувала в церкві десять і більше років поспіль.
Уночі перед Великоднем уся родина бере участь у своєрідному ворожінні: треба покласти в посуд, наповнений водою, монетку та крашанку. Той член родини, який прокинеться раніше від усіх інших, і є господарем монети й крашанки, є найщасливішим цього свята. Здебільшого такий великодній подарунок отримує дівчина на порі, якщо така є в родині.
У ніч перед Великоднем парубки розводили вогонь і слідкували, щоб він горів усю ніч, світив янголам-хранителям, які зараз над землею низько літають і за порядком слідкують. Вогонь палили не тільки надворі — у кожному домі родина запалювала символічну свічку й підтримувала вогонь до самого ранку.
У деяких регіонах України в ніч перед святом не можна спати, це правило стосується навіть дітей і літніх людей. Вважається, що коли людина засне, у її сон нечиста сила може проникнути. У крайньому разі дозволяється куняти, але не в ліжку, ліжко навіть розстеляти не можна.
Обов'язково треба попросити цієї ночі прощення в померлих родичів, пригадати їх добрим словом. За народними уявленнями, ніч перед Великоднем — магічна, можна за слушної нагоди знайти скарб. Здебільшого скарби чомусь народна уява «розташовує» поблизу кладовищ. Начебто якщо на кладовищі побачиш вогонь, значить, під цим вогнем треба скарб шукати. Але легко нажиті гроші, тим більше знайдені перед Великоднем на кладовищі, до добра не доводять: легко прийшло — легко пішло. Здебільшого скарби ці — прокляті на багато сотень років наперед.
Священики цього дня навіть одягають світлий церковний одяг замість повсякденного темного. До початку утрені священики, відповідно до стародавніх традицій, обкурюють церкву фіміамом. Це на знак ушанування благодаті, що люди отримали через Христове воскресіння. За давніх часів слід було ставити в храмах і церквах спеціальний посуд із палаючим вугіллям для обкурювання приміщення. Під час великоднього богослужіння в церкві запалюють усі світильники.
На Великдень до церкви збирається така сила людей, що не всі й у церкву можуть увійти. Ті, хто спізнився й тому не помістився в приміщенні, стоять на вулиці перед церквою та слухають святкову службу.
Після богослужіння із церкви виносять хоругви, хрест, потім усі покидають церкву слідом за священиком. Важливо, щоб у церкві ніхто в цей час не залишився, тому церковний сторож уважно перевіряє, чи всі вийшли, а потім ретельно замикає двері та стає біля них — охороняти, щоб відьми до церковного замка не доторкнулися. А залишитися в замкненій церкві можуть спробувати відьми, упирі й інша нечиста сила, що втрачає на Великдень свою силу й тому ховається по кутках святого місця; відьми намагаються торкнутися рукою священика — начебто це додає їм сил.
Якщо хочеться побачити цього дня справжню відьму, то слід принести із собою на богослужіння шматочок деревини від труни з дірочкою посередині. І через цю дірочку слід дивитися — потайки шукати відьму. Пощастити з «побаченням із відьмою» має також тим, хто прийде в церкву з вареником (пригадайте один зі способів побачити відьму, пов'язаний із Масляною).
Під час урочистого співання «Христос воскрес!» парубки й чоловіки, які стоять на вулиці, стріляють із рушниць і саморобних «гармат». За народними віруваннями, такі постріли вбивають чортів.
Потаємні бажання, загадані під час великоднього богослужіння, мають магічну силу, як і майже все, що пов'язане із цим чудовим святом. У відповідь на священикове «Христос воскрес!» треба не відповідати «Воістину воскресі», а загадати заповітне бажання — і воно обов'язково здійсниться. Певною мірою моторошне вірування наших предків: вважається, що на Великдень можна похристосуватися навіть із померлими родичами. Для цього слід піти на могилу до них під час богослужіння в церкві та сказати традиційне «Христос воскрес!» — і у відповідь, кажуть, можна почути прямо з могили «Воістину воскрес!».
Вітати одне одного — христосуватися — люди починають одразу після великоднього богослужіння. Звичай велить цілуватися, обмінюючись крашанками. Приклад подають священики, які правлять службу (зазвичай великодню службу править не один, а кілька священиків).
Одразу після служби в церкві добрий господар не поспішає за святковий стіл, а спочатку обходить своє господарство, пересвідчувається, що все в порядку, посипає свяченою сіллю, відганяючи в такий спосіб нечисту силу, вітається з худобою. Звичай велить пригостити худобу та бджіл святою їжею — кожному дати по маленькому шматочку свяченої паски. І тільки після всіх цих дій господар заходить до хати, де в цей момент дбайлива господиня подає на стіл святковий обід. Перед тим як сісти до столу й узятися до смачного обіду, уся родина урочисто вмивається в мисці з водою, у яку покладено три крашанки червоного кольору.
Народна традиція велить першою вмитися дівчині на порі, потім — синам, потім — матері, а наостанку вмивається сам господар.
За свяченою паскою за старих часів намагалися передбачити, як буде вестися господарство. Наприклад, якщо випадково на пасці буде знайдено білу шерстинку, значить, біла худоба буде плідна та здорова, а якщо шерстинка якогось іншого кольору, то саме такого кольору й треба заводити в господарстві худобу.
Обряд розговін, що припадає на Великдень, — дуже важливий етап святкування. Уся родина спочатку молиться Богові, щоб і наступного року мати щастя святкувати Великдень. Потім усі члени родини сідають до святкового столу. Господиня ховає шматок першої паски й пригощає корову — щоб добре телилася. А потім уже сім'я береться до обіду. Уживати алкогольні напої протягом цього періоду вкрай небажано. Старі люди говорять, що п'яницю Бог покарає — і буде людина ходити весь наступний рік наче вві сні або во хмелю.
Прийнято в цей день поминати померлих родичів або тих, про кого невідомо зараз нічого. Якщо родина все ще очікує зниклих членів, то слід заховати в сухому теплому місці шматок великодньої паски й три крашанки. Усе це треба прикрити висохлою материнкою, яка є символом вічної надії. Після великоднього обіду люди йдуть на цвинтар — привітати померлих родичів зі світлим воскресінням Господнім, залишають на могилах родичів і друзів паски та крашанки, щоб діти забирали та поминали.
Є дуже цікавий великодній звичай — гойдалка. Походить він ще з дохристиянських часів, є однією з найулюбленіших народних розваг. За часів християнства, як і більшість язичницьких свят, гойдалка пристосувалася до православних переказів. Тепер вважається, що кожен — і найстарший, і наймолодший — має обов'язково погойдатися на Великдень на згадку про те, що зрадник Іуда повісився.
У великодній понеділок люди ходять одне до одного в гості, обмінюються крашанками та пасками, цілуються-христосуються. У першу чергу слід відвідати близьких людей — родичів, друзів, священика та ін. Урочистий обов'язок віднести святкові пироги покладається на дітей. Ті, хто отримує подарунки, заохочують маленьких візитерів солодощами та дрібними грішми, причому солодощами має пригощати жінка, а грішми обдаровувати — господар дому. А наступного дня діти, здебільшого хлопчики, виголошували перед родичами та друзями великодні вірші, вітаючи всіх зі святом і бажаючи всього найкращого:
Коли прийняв Ісус муки,
Узяли його під руки,
Його мати стояла,
Такі слова промовляла:
«Як будеш ти воскресати,
Перед тобою будуть янголи літати,
Зі святим Воскресінням вітати».
За свої привітання малеча отримує знову ж таки гроші та солодощі, на додачу — крашанку.
У деяких регіонах України зберігається звичай обливатися водою у великодній понеділок, він так і називається — обливальний понеділок. Здебільшого дістається дівчатам, оскільки хлопці в цей день не тільки дотримуються народних традицій обливання водою, але й користуються нагодою в такий спосіб позалицятися.
Корені цієї «обливальної традиції» — у вірі в очисну силу води. Не тільки українці завзято очищують себе та свою оселю за допомогою води. Ще давні римляни були переконані, що обливатися текучою водою корисно для здоров'я. Німці вважають, що треба у великодню неділю мовчки зачерпнути
води з джерела, причому зачерпувати слід за течією й бажано о дванадцятій годині ночі. Ця вода, на думку німців, має цілющі властивості, дарує здоров'я, У чехів, наприклад, також є традиція обмивати руки й ноги на Великдень. Серби також вірять у цілющу силу води: вони обливають свої доми, виганяючи в такий спосіб нечисту силу. Боснійці мають звичай купатися у джерельній воді — це приносить здоров'я та удачу. Поляки, як і українці, також обливають дівчат водою. Третій день Великодня — день проводжання свята. Молодіжні громади збиралися на танці, ігри й розваги. Від цього дня починається так звана «вулиця» (своєрідні молодіжні вечорниці на вулиці, просто неба). Триває «вулиця» аж до 14 вересня. «Вулиця» передбачає веселе проводження часу: музику, співи, танці тощо. Завдяки цьому звичаю зберігалися народні традиції, позитивні дружні стосунки. Зараз цієї традиції вже майже не дотримуються, молодь обирає дещо інші розваги. Але чи не є сучасні дискотеки оновленим варіантом «вулиці».
Джерело