Коли на Великдень поверталися зі свяченим до своїх домівок, господар хати з кошиком ставав на порозі і казав тричі: «Христос воскрес». А вся родина, сім'я хором відповідала: «Воістину воскрес».
На Гуцульщині був такий звичай, що ґазда свячену паску насамперед ніс до худоби, клав її тричі на хребет, промовляючи: «Який дар красний, такі аби Бог дав телиці красні». Зі стайні господар зі свяченою паскою йшов до пасіки.
А там промовляв до бджіл з надією на кращий приплід і врожай. Коли ґазда вертався у хату, вся родина сідала за стіл, господиня запалювала свічку і прилаштовувала її до першої паски. Помолившись, усі разом говорили: «Аби ми дочекали й на другий рік Святого Воскресіння». Цей ритуал виконувався в кожній родині.
Мати накривала стіл білим вишитим обрусом. Святковий стіл заставляла найліпшими наїдками та напоями. Більшість страв, за традицією, готувалися з яєць, були тут і сир, і ковбаса, і шинка, і масло, і хрін, і молодий часник. А посередині красувалась пишно випечена паска, біля неї мати запалювала свічку. Тато брав свячене яйце, нарізав його на шматочки для кожного за столом і при цьому промовляв: «Дай нам Боже в щасті й при здоров'ї святу паску спожити, на другий рік Воскресіння діждатись і рік від року, доки Бог призначив віку. Христос воскрес!» Всі відповідали: «Воістину воскрес!» І після молитви починали снідати.
Першою стравою була, звичайно, паска. Тато відламував шматок паски з трьох боків, промовляючи: «Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух святий». Ці шматочки зберігали до закінчення свят, а потім давали худобі, щоб вона була здорова. Деякі люди крихти, зібрані з великоднього столу, викидали на город, бо вірили, що з тих крихт виросте боже зілля — маруна. На Гуцульщині ві¬рили в те, що крихти зі святкового стола слід кидати в піч, бо якби ту освячену крихту з'їла миша, то перетворилась би в кажана.
Улюблений у нашому народі звичай — благословення на Великдень їжі й печива. З благословенням великодніх пасок тісно пов'язані наші славні писанки. У Прикарпатському краї існує звичай обдаровувати рідних крашанками чи писанками за святковим столом. Адже всі ми переконані, що яйце є символом Христового воскресіння. Як з мертвої шкаралупи родиться нове життя, так і Ісус Христос воскрес до нового життя.
Яйце — символ життя, і вважається, що воно має велику магічну силу. Яйце червоного кольору символізує відродження людей через кров Ісуса Христа. Яйця після освячення у церкві дарують один одному, кладуть на мо¬гили померлих. За народним повір'ями, пожежа припиняється, якщо у вогонь кинути освячене яйце; худоба не хворітиме, коли погладити її великоднім яйцем; вода для вмивання, якщо в неї опустити свячене яйце, сприяє здоров'ю та красі.
Пам'ятаю з дитинства, як мама налила в череп'яну миску води, поклала в неї щойно принесені освячені крашанки і дала нам, дівчатам, вмитися, потерти ними щоки, щоб ті були завжди рум'яними, а ми — гарними.
Слов'яни Великдень пов'язували з родючістю землі, з весняним відродженням природи. У великодньому кошику серед варених яєць обов'язково мало бути одне сире. Яйця святили очищеними, щоб освячена шкаралупа випадково не впала на землю і не була потоптана ногами, бо вона мала магічну силу. За сніданком їли все, що хто хотів.
