Ксаверій Кнотц: Сексуальність треба повернути Богові
- Коли турбуємося про все – і про хороші взаємини з людьми, і про Бога, і про те, щоб сексуальні стосунки у парі робити більш атракційними, то піклуємося про любов. Бути один з одним якомога радіснішим, - у цьому теж є дорога до Бога. Люди, які любляться і турбуються один про одного, теж освячуються, і через це наближаються до Бога.
Монах-капуцин із Польщі, отець Ксаверій Кнотц є автором бестселера «Секс, якого не знаєте. Для подружніх пар, які люблять Бога». На запрошення видавництва «Свічадо», що видало книгу українською мовою, отець Кнотц відвідав 16 Міжнародний Форум видавців як спеціальний гість. Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю із Ксаверієм Кнотцом, в якому він пояснює, чому говорить про секс та розвіює чимало стереотипів масової свідомості.
- Чи вважаєте Ви себе стовідсотковим католиком? Чи погоджуєтеся зі всіма постулатами, які проголошує Ватикан щодо подружнього життя?
- Я довіряю науці Церкви, і бачу, що проблема не в тому, що говорить Ватикан, а тільки з інтерпретаціями того, що він говорить.
Як той, хто завжди зустрічається з подружніми парами, бачу, наскільки складним є пристосування конкретний висловів Церкви до конкретного досвіду чи проблеми певної подружньої пари. Якщо в цьому допасуванні допустити помилку, неправильно їх поєднати, то люди бунтують.
- Як ваші праці сприймало середовище Церкви? Чи не було опозиції?
- Що стосується Церкви, у Польщі не маю проблем. Багато священиків рекомендує прочитати мої книги. Частина, може, ставиться з недовірою. Але подружжя мене дуже люблять, і це найважливіше.
- А як сприймали перші публікації читачі у Польщі?
- Ми перебуваємо на такому історичному етапі, що у наших часах дуже багато говорять про сексуальність. Цей контекст спричиняє, що люди дуже охоче слухають на теми сексуального життя. Навіть тут мені вже хтось сказав, що спочатку думав, як це чернець може судити про секс, і так само в Польщі реагували, а потім після прочитання книги казали, що багато проблем у сексуальному житті розв’язалося, або книга допомогла щось зрозуміти.
- Вас, мабуть, часто запитують, чому монах займається такою темою? Чим Ви керуєтеся у своїй роботі?
- Я займаюся цією темою близько десяти років. Як капуцин, я не є закритий у монастирських мурах. Капуцини – це не конгрегаційний орден. Весь час контактую із людьми, передусім із подружніми парами. Я спостеріг, що для них сексуальна проблематика є надзвичайно важливою.
Дуже часто буває так, що можна прожити десять років у подружжі і ні разу щиро на ці теми не порозмовляти. Багато людей виховані у такій культурі, де їх не навчили відверто розмовляти на ці теми. Але те, що вони не розмовляли про це, не означає, що у цій сфері не ранять одне одного. Якщо не прийде момент порозмовляти відверто про те, що відбувається, то непорозуміння нашаровуються, і можуть через кілька років спільного життя вибухнути, чи, наприклад, жінки стають холодними, постійно не мають часу на інтимні стосунки, або чоловіки починають мати щораз більше претензій, стають вульгарними.
Проблема полягає й у тому, що на сьогодні ми не маємо виробленої мови, щоб розмовляти на цю тему і вияснити багато моментів. Дехто багато недоговорює, а декотрі добре розуміють один одного, але мовою дуже вульгарною. І те, і те не допомагає чоловіку і жінці зрозуміти один одного.
З іншого боку, у ЗМІ домінує мова, яка передусім зосереджується на пошуках самозадоволення. У журналах для жінок, наприклад, часто можна зустріти анкети з запитаннями про те, як часто вона переживає оргазм. Не можна все життя тільки на ці теми розмовляти. Бо набагато важливішим є, як будувати єдність, зв'язок, як чоловік має розуміти жінку, як жінка має розуміти чоловіка. В Інтернеті без проблем можна почитати, які техніки застосувати, щоб отримати найбільше задоволення, натомість мало показується глибина стосунків, вся наша складність, - психічна, духовна.
Сам секс дуже зубожений через нерозуміння жіночості і чоловічності, але також через брак духовності. Ті духовні, релігійні переживання, які багато людей мають, можуть також мати місце під час виражання один одному любові. Секс у цьому сенсі є вираженням чогось набагато глибшого, що відбувається між двома. Я переконаний, що ця сфера також дана Богом, щоб люди переживали і будували глибоку єдність між собою.
- Тобто інтимні відносини мають бути повноцінною частиною життя одруженого християнина?
- Бачте, те, що я роблю, - пробую показати, що можна подивитися більш широко на сферу сексуальну, але також так, щоб не оминати жодного елементу цього життя. Власне тоді, коли піклуємося про все – і про хороші взаємини з людьми, і про Бога, і про те, щоб сексуальні стосунки робити більш атракційними, наприклад, турбуючись про гарну постіль, зручне ліжко, дуже гарну білизну чи олійки для масажу, то тоді піклуємося про любов. Бути один з одним якомога радіснішим, - у цьому теж є дорога до Бога. Люди, які любляться і турбуються одне про одного, теж освячуються, і через це наближаються до Бога.
Часто закохані хочуть, щоб їхня любов тривала вічно, у цьому криється туга за Господом Богом, слово «вічність» вживають у контексті любові, навіть не думаючи про Бога. Я показую, що і в нашому сексуальному житті є така туга. І багато людей для себе це відкриває. Я бачу своїм завданням, щоб у якомога більшої кількості людей це відчуття, це розуміння не зникло, не згасло.
- Як Церква трактує секс?
- Церква навчає, що сексуальне життя – це подружнє співжиття, але це не тому, що Церква вважає, що секс – якесь зло, а тому, що Церква ще більше шанує секс, бо він є недоцінений. Це настільки цінний дар, що не можна співжити з кимось, щодо кого не прийнялося рішення, що хочеться прожити з цією особою все життя.
Треба сказати, що багатьом здається, що Бог мешкає лише у церкві (у значенні будинку), і тільки там можна переживати взаємини з Богом. Це не правда. Насправді, вірячи досвідчують присутність Бога у всіх сферах свого життя.
Подружжя як таїнство реалізується в тому домі, де воно мешкає. То не є церква. Власне у своєму домі подружжя має статеві відносини. Важливо піклуватися про те, як жити добре, та не лише протягом тієї години, коли люди є на літургії, але й у щоденному житті. Я говорю власне про щоденне життя. Бога дуже легко можна знайти в любові. Важливо переконатися, що Бог хоче помагати людям.
- Серед людей доволі поширеною є негативна оцінка ролі тіла, зокрема думка, що його потреби ведуть людину до гріха. Як ви це розцінюєте?
- У східній культурі, я помічаю це в Польщі, певне є це і в Україні, ми є трохи заінфіковані маніхейським мисленням. Маніхейство проголошувало, що те що духовне походить від Бога, а тіло людини походить від сатани. Тіло є погане, і треба від тіла звільнитися, після смерті душа покине тіло і стане насправді чистою. Християнство навчає, що й після смерті людина матиме тіло, бо воно створене Богом. Тому тіло треба шанувати. Коли грішимо, то це не тіло винне, і навіть не сексуальність, тільки наші рішення, вибори, які здійснювали у серці.
Це маніхейство залишилося в наших головах, навіть якщо не думаємо в категоріях сатани. З одного боку, відбувається щось дуже приємне, а з іншого народжується почуття провини за те, що щось таке відбувається. Таке почуття провини може зроджуватися у когось, хто йде до повії, але не від любові з власною дружиною чи чоловіком.
З такого коріння народжується й погляд протилежний до попереднього, що любов є чистою, коли люди кохають один одного лише духовно, платонічно, а як хочуть кохатися тілесно, то це все щось погане. Що це гірший рівень переживання життя. Що коли я люблю Бога, то це чиста любов, коли молюся за когось – то це чиста любов, коли розмовляю з ним про Бога – чиста любов, помагаю в чомусь – чиста, а як кохатися з чоловіком чи жінкою, то це означає сходити на менш гідний рівень, про який взагалі не повинно говоритися.
Це слід відкинути, це зовсім не християнські погляди, вони чужорідного походження. Це насправді мучить людей.
- Чи є різниця у шляхах порозуміння із представниками молодого покоління та зрілими парами?
- Це широка тема. Напевне, треба певним чином змінювати спосіб мовлення. Бо подружні пари мають досвід у сексуальному житті і бачать, як багато тут труднощів. А молодь має дуже ідеалістичне наставлення, навіть якщо почали свій статевий досвід. В основному я говорю просто, щоб і одні, і другі мали можливість щось для себе взяти. Але з подружніми парами можу порозмовляти більш конкретно.
- У чому виявляється різниця поколінь щодо питань сексуальності?
- Справді, виразно видно різницю між поколіннями. Наприклад, старші особи взагалі не хочуть говорити про сексуальність. Звичайно, не правда, що так зі всіма, але більшість - не звиклі, щоб відверто відкрито говорити про ці речі. На щастя, вони жили у світі простішому. Покоління середнє дуже багато наслухалося, але дуже мало особисто щось говорило, не розмовляли між собою про сексуальність. Натомість, молодше покоління багато між собою розмовляє. Їм набагато легше говорити про те, як переживають свою сексуальність. Часто ця легкість полягає на тому, що дуже рано починають статевий досвід. Їм легше прийняти таке рішення. І власне з цього приводу дуже часто губляться. Дуже багато чують, їм здається, що багато знають, а рівночасно не уміють будувати єдність, відносини з другою особою. Потім розчаровуються.
- Чи звертаєтеся Ви до людей, які зробили значні помилки в сексуальному житті, про які шкодують? І які вважаються Церквою гріхом?
- Якщо хтось зранений у сексуальній сфері, то не може собі пробачити, бо починає думати, що його сексуальність є зла. Наприклад, співжиття пари призвело до аборту. Тоді це здавалося добрим рішенням, а тепер шкодують за цим рішенням. Якщо хтось з таким досвідом читає мою книжку, то помітить, що я весь час переконую його, щоб не засуджував себе, своєї сексуальності і своєї любові, бо Бог весь час хоче провадити його в іншому напряму.
Час від часу на реколекціях, коли починаю про це говорити, то деякі жінки починають плакати, бо ці речі в них відкликаються. Але власне тоді може початися процес зцілення, поєднання з Богом, і з тією дитиною, яку втратила, а потім і з собою. Для таких жінок це початок дороги, щоб почулися теж коханими.
Може бути й так, що людина не знала, що чинить. Це важливо з точки зору моральності, бо люди часто роблять погане, не усвідомлюючи, що роблять зле. І Бог бере до уваги те, що людина робила життєві помилки. За помилки платимо певну ціну, але Господь оправдовує нас.
У книзі говориться про те, що моральність не вкладається в матрицю, яка прикладається до людського життя певними тестами, що як прикладемо її і отримаємо відповіді, то вже одразу знатимемо, хто є добрий, а хто злий. Наприклад, дівчину крадуть для дому розпусти. Дивлячись ззовні, вона – повія, а дивлячись на те, що сталося, то вона жертва страшного насильства. Вона цілковито невинна. Бог це буде знати. Вона як повія в зовнішньому розумінні піде до неба, бо не була повією насправді, а той, хто з неї таку зробив, буде мати великі проблеми з Богом, Бог йому цього так просто не відпустить.
- Чи вважаєте, що таку роботу мало б проводити якомога більше священиків, що це стало постійною складовою соціальної роботи Церкви?
- Це сьогодні дійсно потрібне. Просто такий сьогодні час, що на ці теми треба говорити. Можна сказати, що сексуальність треба повернути Богові.
Сподіваюся, що матиму реколекції для жонатих греко-католицьких священиків з дружинами у Львові.
- Щоб Ви побажали нашим читачам?
- Я б порадив, щоб піклувалися про своє сексуальне життя, багато про це розмовляли, щоб відкривати свої прагнення, а потім не занедбували цієї сфери, бо якщо вона добре укладається, то люди значно щасливіші.
Джерело
