На перший погляд така собі звичайна річ у побуті як скриня не повинна відігравати велику роль у житті дівчини, але ні, якраз насправді все зовсім інакше.
По-перше, скриня передавалася у спадщину від метрі до своїх дітей (цікаво, а якщо їх було декілька?). Але без скрині неможливо було існувати (шафи ж не було, тому замість старої виготовляли нову для матері і називалася вона бабською, що була набагато меншою за розміром, кована залізом по кутках, щоб багатство не втікало. На скриню молодої клали подушки, рядно, ліжники, а всередину — одяг, полотно та інші речі побуту. Сорочок повинно бути не менше семи на носіння і семи на держання, спідниць — чотри та чотри відповідно. А от заможніми дівчатами вважалися ті, у яких було аж сорок вишиванок, рушників і спідниць. А ззовні скриню розписували власноруч як хотілося, це була чиста імпровізація, створена навіть без ескізів, тому малюнки ніколи не повторювалися.
На нашій ненці Україні скрині декорували мотивами рослинного характеру, лише доповнюючи їх зооморфним зображенням, наприклад півня, курки з курчатами, пави, зозулі, були також і зображення козаків, дівчини з коромислом. Траплялися і геометричні малюнки: ромби, трикутники тощо.
Виконувалися скрині за спеціальним замовленням, обрамування являло собою гірлянди, бігунці з різноманітних квітів — рути, волошки, соняшника, півонії — листя, ягід, барвінку, розташованих в анфас. На вічку скрині малювали три листочки дуба, щоб молода подарувала молодому синочка.
А зараз такий звичай втречений, що ми передаємо у спадок? І що отримуємо від наших мам на взнак побажання щастя та щасливого сумісного життя? На жаль, такі традиції стали непопулярними, вони поступово ховаються від нас у павутинні віків, осідають на дно і муліють. Ех, прикро...
