Позіхання властива і людині, і тваринам (кажуть, навіть жаби позіхають, - ось би подивитись, як це виглядає!). Але чому вона виникає?
Наші далекі предки пов'язували позіхання, як і багато чого іншого, з містикою.
Особливо багато згадок такого роду в індійській міфології.
Чого вартий хоча б образ Васукі (Шеші), Тисячоголова змія, який підтримував землю і служив ложем для Вішну: за народним повір'ям, варто було йому позіхнути, як починалося землетрус! А коли страшний дракон Врітра проковтнув воював з ним громовержця Індру, то Багаторукий Шива наслав на чудовисько позіхання. Саме це і допомогло Індрі вискочити з його пащі цілим і неушкодженим. У навчанні йогів девадатта (позіхання) є одним з п'яти молодших вітрів (вайю, що значить віяти) - життєвих сил людини.
У давніх слов'ян теж вважалося, що позіхання насилають на людину особливі парфуми. До того ж зверніть увагу на звучання споконвічно російських слів "душа", "дух", "дихання", "повітря". Чи не здається вам, що по цьому ланцюжку можна наблизитися до йогівської тлумачення?
А тепер - слово науці!
Фізіологи заявляють визначено, що позіхання є рефлекторної реакцією організму, спрямованої на поліпшення постачання органів киснем при накопиченні в крові вуглекислого газу. Вона є ознакою втоми, перевтоми, недосипання і т.п., стимулює діяльність головного мозку, підвищує тонус всього організму і покращує кровообіг у серці та легенях, знімає напругу.
Це стале та найпоширеніше думку, яка, проте, не в усьому підтверджується при проведенні експериментів. Роберт провину, професор Мерілендського університету, провівши їх, встановив, що навіть в насиченій киснем атмосфері людина позіхає з тією ж охотою, як і при обмеженому його зміст. Щоправда, інший професор, Р. Бенніджер (університет Темпл, Філадельфія) за підсумками власних дослідів зробив висновок, що частота позіхань посилюється при дефіциті кисню, а от інтенсивність від неї не залежить.
Вважається також, що позіхання відбувається при переході від стану бадьорості до сну. Між тим, і зворотний процес - від сну до активного дня - теж супроводжується нею. Зацікавившись цим, вчені встановили, що при позіхань здійснюється настройка організму на підвищену готовність до дій у відповідальних ситуаціях. Музиканти, як з'ясувалося, позіхають перед концертом, парашутисти - перед стрибками, льотчики-випробувачі - перед польотами. А. Козинцев (Музей атропологіі та етнографії народів світу, Петербург) звертає увагу на те, що позіхання є одним з механізмів захисту від стресу, викликаного мовою і культурою.
Не менш цінне, що позіхання є пусковим механізмом узгодження (синхронізації) групової поведінки. Отже, не випадково вона так заразлива: варто комусь позіхнути, як виникає ланцюгова реакція в оточуючих. На це звернули увагу британські психології і провели спеціальне дослідження в університеті Лідса. У серії дослідів в одну кімнату з експериментатором, задача якого полягала в тому, щоб позіхати разів на хвилину, по черзі поміщали студентів і відстежували, скільки разів випробувані повторювали цю дію слідом за ним.
Цікаво: представники гуманітарних спеціальностей, зокрема, психології, позіхали на порядок частіше тих, хто навчався технічним. Отже, існує зв'язок зі стилем мислення та рівнем емоційності. А коли отримані дані порівняли з результатами психодіагностики за частиною товариськості цих студентів та рівня емпатії (тобто емоційної чуйності на переживання інших), то виявилося: що товариські й чутче людина, тим легше він заражається позіханням!
Що ж виходить: позіхання - показник душевної доброти?!
Тоді не думайте більше, що якщо поряд з вами людина починає позіхати, це означає, що йому нудно. Домовилися?
Джерело
