Якщо запитати пересічну людину, що вона думає про стан сучасної освіти в Україні, то ви почуєте в узагальненому випадку приблизно таке:

- «Може ви говорите  про міністерство торгівлі освітою?»

Стан сучасної освіти і рівень підготовки учнів шкіл і випускників вищих навчальних закладів з кожними роком падає. Але у міністерстві не особливо цим переймаються, адже освічені люди не так вже їм і потрібні. Їм більше потрібні їхні гроші, ніж знання. І у цьому батьки учнів і студентів охоче допомагають міністерству, вкладаючи «добровільно-примусово» власні активи у кишені ректорів, службовців і інших працівників освіти. А якщо не вкладають, то видають закони, які принесуть їм доходи з кишень тих же батьків. І винні ті самі батьки, які сприймають хабар, як норму і одну з ключових ланок системи сучасної освіти (але не завжди). Наші люди так навчені, і нічого з цим не вдієш.

З приходом нового міністра освіти ситуація не дуже то й змінилась, і я думаю, що ви знаєте в яку сторону. Ось деякі перли його діяльності.

Обов’язкова дошкільна освіта.

Дошкільна освіта в Україні тепер є обов’язковою, що приносить куди більші труднощі, ніж, припустимо, абітурієнту вступ у ВНЗ. Дитині потрібно в дитсадок, але де той дитсадок знайти, якщо в цих будинках тепер офіси, філії банків, податкові інспекції? Їх не хватало при добровільному відвідуванні, а що буде за теперішніх умов? До того ж, при закінчені дошкільної освіти видається документ, за яким приймають у середню школу. І тут з’являються люди які зможуть зробити відповідний документ за певний «скромний» гонорар.

Повернення до 11-річної системи освіти.

На початку 2010 року ніхто і подумати не зміг би, що повернуть 11-річку. Звісно, йшли такі розмови, але ніхто і думки не припускав, що це станеться так раптово. Після сходження на «трон» нового міністра освіти, буквально за місяці був прийнятий закон про повернення 11-річної системи освіти, якого не чекав ніхто: ні учні, ні вчителі, ні батьки. Вдумайтесь, що діти повинні вивчити матеріал, який був розрахований на три роки,  за два!  Але будь-яких підручників для цього не було, міністерство ніякими темпами не встигало їх друкувати (до навчального року лишалось менше місця). І тут міністерство пропонує варіант: качати підручники з Інтернету. І скажіть, будь-ласка, де повинен учень скачати підручник, якщо він живе у селі, в якому і приблизно немає Інтернету? А тим більше не всі мають персональні комп’ютери. Але якщо говорити словами Табачника: «Населені пункти забезпечені Інтернетом на 100%». Тут навіть і коментувати нічого.

Але що ж спонукало владу зробити такий крок? Заглянемо в 2012 рік. Якщо би залишилась 12-річна система, то цей рік залишився би без випускників. А це приблизно 400 тис. потенційних студентів. І кожного року такі абітурієнти приносять до кас ВНЗ близько 2 млрд. доларів (в тому числі з бюджету).  А за час навчання ця сума примножується. Тобто міністерство недоотримає близько 1 млрд. доларів! Навіщо їм йти на такі втрати?

ЗНО

В недалекому 2008 році був прийнятий закон, який затверджував Зовнішнє Незалежне Оцінювання обов’язковим іспитом, який здавали всі випускники шкіл, і результати якого були єдиним критерієм при вступі у ВНЗ. Це був великий експеримент української системи освіти, який виправдав себе.

Але теперішній міністр освіти вважає, що ЗНО не є достатнім критерієм при вступі до ВНЗ. Він вважає доцільним ввести так званий «бал університету», який зведе нанівець всі здобуття ЗНО. Інакше кажучи, в систему освіти повернеться та корупція, яка панувала  і до ЗНО. Станеться це чи ні, ми побачимо в найближчим часом.

Та і говорити про те, що з приходом ЗНО корупція в у вищих навчальних закладах зникла було б нерозумно. Цьогорічна вступна кампанія яскраво показала це. Зокрема історії з КНУ ім. Тараса Шевченка, де на спеціальність «міжнародні відносини» навіть діти з 200 балами з кожного предмету не проходили. А якщо глянути на списки зарахованих, то можна побачити, що в списки попали абітурієнти не з першого десятка, а з другої, а то й з третьої сотні. І це не поодинокі випадки.

Переписування підручників.

Думаю, що всім відома ця історія з підручником з історії України, де були відкинуті, зокрема, відомості про героїв Крут, зменшили обсяг інформації про Січових Стрільців, словосполучення «штучний голодомор» замінили на «голодомор»,  а також прибрали хід виборів 2004-го року. І це ще не одне виправлення, якого зазнав підручник. І більшість цих поправок стосувались російської політики в Україні, які перетворювали Росію, як колишнього неагресивного колонізатора.

Отже, якщо підсумувати вище сказане, то можна зробити висновок, що сучасна освіта в Україні повинна удосконалюватись, а не змінюватись з кожним роком. Потрібно дотримуватись певних традицій і ідеологій, які властиві для України, а не для сусідніх держав. Ширше вводити європейські стандарти. І, врешті-решт, дорожити власною історією. Адже народ, який не знає свого минулого, приречений пережити його знову.