Зливаючись у темряві туману,
Стара потвора ходить по кутках.
В її очах лиш озеро обману
І гострий ніж у зморщених руках.
На кінчику ножа краплина крові
Кричить вона про неминучий слід
Убивства, що почалось із любові,
Про зірваний у мить любові плід.
І слід цей, навіть з часом не зникає,
Його не забирає круговерть.
Дитя, не народившись помирає
Без права на життя, лише на смерть.
***
Гострі ножі угризаються в тіло,
Кров заливає утробу.
Як в тебе, жінко, душа не боліла?
Це ж не якась там хвороба,
Це не чума, не смертельна пухлина.
Нащо робити це вбивство?
Це твоя кров, твоя рідна дитина,
Яку не пустили в дитинство.
***
у кожному дотику трави
поминально сумісні краплини
це ти проростаєш в мені
з-під землі оченята дитини
ти було, (був, була) у житті
я не взнаю якої ти статі
я позбулась тебе у собі
не побачиш сніжинки патлаті,
не почуєш як гавкає пес,
не потішишся сонячним ранком...
а мені залишається секс
з кимось з тих, хто неназваний батьком...
поцілую холодну траву
з мене так і не сталось мами
хоч запізно, тебе полюблю
приголублю нехай хоч віршами...
а над містом вже падає сніг
чи змете? чи загубить минуле???
в тебе очі були б голубі
і щічки - рожеві пампулі.....
а нема... нічого нема
просто сніг, холод і сиро
моя внутрішня біла зима
заморожує совість і тіло
***
егоїстично, таки заради себе
виправдань сама вигадуєш слова
говориш, що щось схоже на амебу
вишкріб лікар із твого єства
все забути. Так згорає пам’ять
кров згортається і більше не болить
тільки замість плоду - тепер камінь
і душа так схожа на граніт
ти не підеш, не поставиш свічку
не замолиш, не зітреш гріхів
лиш мале заплакане обличчя
вже ніколи не покине снів.
***
вбивця!!! надто тихо для вироку
прошепоче неназваний гість
сяде тінню на краю столика
ніби скинутий деревом лист
докорятиме сірим мороком
виливатиме в ніч полин
це могла бути твоя донечка
це міг бути для тебе син
Ненаспівана колискова
до світанку тепер болить
а вночі гість приходить знову
плаче, тулиться і не спить...
***
Моє дитятко, - я тебе убила,
Я задушила тебе у собі,
Отрутою - я вишкрябала тіло
Твоє маленьке тіло у мені.
Ти бився у мені від болю
А очі розїдала кислота,
Ти хотів жити , аж до болі
А я тебе убила, просто так.
Убила - бо не мала чоловіка,
Який зачав тебе в мені
Убила - бо не мала я де жити,
І вільно існувати у житті.
Моє дитятко, я чула тривогу,
І як стражав від болі у мені
І корчився від яду і тривоги,
А я дозволила тебе убить в собі.
Бог - не простить мене, бо вбила я людину,
А демони зїдять мене в душі,
Та ти прости мені коханий і єдиний
Щ я дозволила загинути тобі.
Прости мамусю свою, що тебе убила
І часто ти приходиш уві сні,
І все шепочеш: МАМО- я загинув
Ти відреклась від мене у собі.
І все кричиш, калачиком згорнешся,
Отрута їсть твоє мале життя
І дивишся у вічі мої сині
А там безмежна пустота.
Прости мамусю, що тебе убила
Прости, хоч це не мож простить мені,
Прости, прости - це сповідь моя нині,
За те, що я вчинила у собі.
Життя - не псуй, не вбий людини,
Це дар - дана тобі із више назавжди,
Одне мале життя тебе полюбить нині,
Полюбить тебе в світі назавжди.
Не відречись від свого ти маляти
Життя - це дар, ти не спотворь його,
Плекай, кохай , живи задля дитяти,
І не вбивай його.
***
Не вбивай мене, мамо, бо я твоя кровинка.
Не вбивай мене, рідна, бо я твоя дитинка.
Я ще в лоні твоєму, але я вже жива.
Не бери, моя люба, ти на душу гріха.
Я виросту гарна тобі помічниця,
І слухатись буду, і добре учиться.
Не вбивай мене, мамо, я тебе слізно прошу,
Не вбивай свою доню, свою рідну, хорошу.
Хто догляне тебе, як ти будеш старенька?
Я, моя найдорожча, Богом обрана ненько.
Я буду за тебе до Нього молитись,
А ти ще колись будеш мною гордитись.
Ми мусимо, мамо, всі біди здолати,
На моєму весіллі ще будем гуляти.
Із мене колись буде добра матуся,
Із тебе — турботлива, ніжна бабуся.
Я знаю, що важко тобі нині жити.
Ми мусимо, мамо, це все пережити.
Ми будем веселі, здорові та дужі.
Не вбивай мене, мамо, прошу тебе дуже.
***
Я не хочу ні вигод земних,
Я не хочу найвищих освіт
Я найменшого хочу за всіх -
Лиш побачити, мамо, світ.
***
Ти не хотіла чути ту усмішку,
Ти не хотіла бачити очей,
Маленькі ручки і маленькі ніжки,
Не захотіла пригорнути до грудей...
Ти не хотіла гладити волосся,...
По-материнськи цілувати у чоло,
Мене ненавидиш?Чи це мені здалося?
Скажи,матусю рідна,лиш за що?...
За те,що в тебе я під серцем б"юся?
І віддаю тобі усе своє тепло?...
На тебе,рідна,аж ніяк не злюся,
Хоч ти задумала вчинити мені зло...
Бо я для тебе-тимчасовая проблема,
Мала дурничка,що мішає тобі жить,
Та я-жива маленькая людина,
Яка уміє лиш тебе любить....
За тебе,мамо,Богу я молюся,...
Хоча молитися ще добре не навчився,
До твого серденька із ніжністю толюся,
Прошу у Нього,щоб змилосердився...
Мені лишились лічені хвилини...
ще раз шепчу:"Матусе,схаменись!
Не забирай життя у рідної дитини!
Покайся і від злого відвернись!?"
Матусе рідна,я в пригоді тобі стану,
Відерком воду з моря не зіллєш...
Тебе любити ні на мить не перестану,
Навіть,якщо сьогодні мене вб"єш...
Ти не хотіла чути ту усмішку,
Дивитись в глибину моїх очей,
Недосипати у тривожну нічку,
Терпіти глум і насмішки людей...
Моя душа злетіла,мов метелик,
Та у батьків лишився вічний "шрам"
Я в небесах,бо я малий ангелик,
Усе простив своїм несповненим батькам...
***
Так сталося в світі,
все стало можливим,
тепер це нормально,-
ненароджені діти.
Не бачили сонця,
якого чекали,
Не бачили щастя,
яке їх минало.
***
Сзаменися, рідна мамо!!!
Подаруй мені життя
І для тебе в цілім світі
Найріднішим стану я!
***
Я сирота від самого початку(?),
Хоч Бог мені подарував тебе?
Я вся твоя, матусю, до остатку!!!
Прошу не вбий, прийми мене!!!
***
Дозволь мені на світі жити,
Залиш мені життя, благаю!
Дозволь мені ТЕБЕ любити,
Слухняним буду - обіцяю!
***
Я хочу у світ цей увірватись,
Я хочу відчути любов твою!
Матусю, рідненька, годі вагатись!
Залиш мене, благаю і молю!
Мамо, залиш мене...
Я буду чемний, обіцяю!
Я дуже вже люблю тебе
І дуже ЖИТИ я бажаю!
***
Лиш ти одна, мабуть, сьогодні знаєш
Народжусь я, чи піду в забуття.
А я тремчу, чекаю… і благаю:
“МАТУСЮ, ЗБЕРЕЖИ МОЄ ЖИТТЯ!”
Матусенько! Не убивай! Благаю…
Я ще маленька, та я вже жива.
А ти, Матусенько, хіба цього не знаєш?
Хіба не чуєш? – Я твоя, твоя!!!
Хіба мене Ти, Мамо, не чекаєш?
Це ж я – це – я. почуй мене – це я!
Мене, Матусенько хіба Ти не кохаєш?
Кровинка я ріднесенька твоя.
Я ж так Тебе кохаю, так кохаю…
Ти чуєш – б’ється серденько моє,
До Тебе в лоні ручки простягаю,
В твоїх руках тепер життя моє.
Ти – найсильніша від усіх, Матусю,
Ти не даси згубить життя моє,
До тебе в лоні ніжно пригорнуся,
Дитятко я – малесеньке твоє.
Пробач, я ніжками Тебе штовхаю,
А може дискомфорт від мене є?
Але я все ж Єдиної Тебе благаю:
Ну подаруй мені життя моє.
***
