Сурогатне материнство, в тому числі і комерційне, повністю законне на території України.
Українські законодавці пішли по більш логічному і правильному шляху, ніж більшість їх европейських колег. В новому Сімейному кодексі України (ст.123, п.2) закріплено положення про те, що в випадку імплантації іншій жінці зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є саме подружжя. Пункт 3 цієї статті закріплює можливість використання подружжям при ЕКЗ, донорських ооцитів, при цьому ембріон в будь-якому випадку буде вважатися таким, що походить від подружжя.
Таким чином, подружжя, яке дало згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій, має всі батьківські права і обов'язки відносно дітей, які народилися в результаті використання цих методик. Медичну сторону даного питання регламентує Наказ №24 Міністерства охорони здоро'вя від 04.02.97 р.
«Не та мати, що народила, а та, що виховала» — говорить народна мудрість. Здається, людство вирішило слідувати за нею. Люди вигадали нову форму материн-ства — сурогатне. Не-звичайне словосполу-чення. Багатьом, мабуть, ріже вухо. Але воно є, і це факт.
Сурогатних матерів у світі, напевно, уже понад півтори тисячі. Коли шлюб двох люблячих людей безнадійно безплідний, коли люди в розпачі, їм залишається тільки одне: знайти молоду здорову жінку, попросити її: «Народіть нам дитину!», заплатити їй гроші, і вона стане на дев’ять місяців просто інкубатором для чужого плоду, виносить і народить не своє дитя. Вона і є та, кого називають сурогатною матір’ю. Колись це було абсолютною фантазією. Хтось вважає це гріхом. Церква засуджує. А вчений-генетик, ймовірно, почуває себе Богом.
В основі такого способу отримання потомства дві речі: запліднення в пробірці (воно ж — екстракорпоральне запліднення — ЕКЗ) і договір між біологічними батьками та жінкою — замінницею матері. Інакше кажучи, генетичний матеріал плюс замовлення. Головна фігура тут — жінка-інкубатор. А ще — купа проблем: юридичних, медичних, релігійних, моральних.
«НАРОДІТЬ
НАМ ДИТИНУ!»
...Молода жінка, киянка тридцяти років. Ім’я її називати не будемо. Вона була вже кілька років одруженою, і вона, і її чоловік — обоє хотіли дитину. Жінка перенесла гінекологічну операцію. Лікарі попередили: «Хочете народити — покваптеся, не затягуйте». Вона намагалася завагітніти, лікувалася в трьох лікарів. Чоловік перевірявся — все в нормі, а дітей не було. Нарешті зважилися на ЕКЗ. У неї взяли яйцеклітину, у чоловіка — сперму. Яйцеклітина визріла, і в інкубаторі зародилися два ембріони. Їй подзвонили на роботу: «Терміново! Виїжджайте! Треба робити підсадження. Ембріони чекати не можуть!» Кинувши все, примчала в клініку. Підсадження пройшло вдало — обидва зародки ввели в матку, після цього — ще день госпіталізації майже без руху: не дай Боже, щось зрушиться. Потім лікарі розповіли: якщо в перші ж 15 хвилин ембріони не приживуться, то все марно. У неї не прижилися. Коли вона ридала лікарю в трубку, їй відповіли: «Ну що ж ви хочете? Ймовірність не більше 30 %. А ми, лікарі, зовсім не боги».
Самотужки народити не вийшло. Тепер перед ними стояв вибір: або лікуватися і робити підсадження далі, або знайти для своєї дитини сурогатну матір.
Вони вибрали останнє. З рідні на роль сурогатної матері не підходив ніхто. Та й з певних етичних питань їм і не хотілося, щоб це була жінка з близького оточення. Краще — зовсім чужа, яку, можливо, ніколи в житті більше бачити не будуть. Невдовзі підходяща кандидатура знайшлася: 32-річна провінціалка, одружена, має двох дітей і... великі матеріальні труднощі.
«Коли мені запропонували виносити чужу дитину, я була шокована: як таке можливе? — розповідає Надія. — Але поступово, ближче познайомившись з потенційними батьками, стала їх розуміти. І те, що вони вибрали на роль сурогатної матері саме мене, вже не дуже дивувало. Вони знали, що я здорова, маю сім’ю і дітей, тож претендувати на їхню дитину не матиму потреби. Так, чималу роль тут відіграли гроші. Сума, яку вони мені запропонували, у той час могла витягти нашу сім’ю з тієї прірви, в якій ми опинилися. Чоловік, працюючи на заробітках за кордоном, дістав важку травму спини. Йому необхідна була термінова операція, але коштувала вона чимало. Якщо не зробити операцію, то залишиться інвалідом на все життя. А що буде з нашими дітьми, яких треба поставити на ноги? Тож все обміркувавши, я зважилася. Мною керували два прагнення: врятувати чоловіка і допомогти тій сім’ї пізнати радість батьківства.
Чоловік, правда, довго вагався, коли я йому розповіла про все, та врешті-решт погодився з моїм рішенням.
Оформляти угоду юридично ми не стали, домовилися на «чесному слові». Наші спільні знайомі, через яких фактично ми познайомилися, дуже добре про них відзивалися, тож підстав не вірити їм у мене не було. У київській клініці я пройшла всі обстеження, потім відбулося саме запліднення, два тижні я пролежала в клініці під наглядом лікарів. Ще десять днів пожила у цієї пари і повернулася додому. Про те, що я вагітна чужою дитиною, знали лише чоловік та мої батьки, які мені у всьому допомагали. Ніхто більше про мою вагітність не знав і навіть не підозрював цього. Благо, була холодна пора року, то пальто прикривало мій живіт.
Батьки дитини двічі на місяць приїжджали до мене, давали гроші на продукти, навіть приносили гостинці моїм дітям. За місяць до пологів я поїхала в Київ і жила у них. Народжувала я з допомогою кесарева розтину, так вирішили ми спільно. Прокинулася після наркозу, а дитини вже нема...
Народжену мною дівчинку я бачила у її батьків вдома. Вона дуже на них схожа, що й не дивно, адже вони її біологічні батьки. Коли я побачила, яким щастям світилися очі матері й батька, то відчула аж гордість за те, що це я їм подарувала таке щастя. Чи має хтось моральне право засудити мене і їх за такий вчинок? Гадаю, ні...»
Лікарі взагалі стверджують, що зараз кожна десята пара у світі неспроможна привести на світ потомство. Вірніше, неспроможна зробити це звичайним, природним способом.
Сурогатне материнство буває різне, залежно від ступеня безплідності пари. «Традиційні» чи «часткові» домовленості припускають використання яйцеклітини сурогатної матері і сім’я біологічного батька. У такий спосіб заводять дітей, наприклад, і чоловічі гомосексуальні пари. При «повному» сурогатному материнстві не існує ніякого генетичного споріднення між сурогатною матір’ю і дитиною. У матку сурогатної матері вводять яйцеклітину від біологічних батьків. Сурогатною матір’ю повинна бути жінка молода, до 35 років, і, зрозуміло, здорова. У неї неодмінно повинна бути сім’я: і чоловік, і не менше двох дітей. Це необхідно для того, щоб жінці було на кого перенести материнські почуття після розставання з немовлям і тим самим трохи згладити душевні переживання.
Технологія сурогатного материнства існує ледве менше двадцяти років. На території СНД перша дитина з’явилася в Харкові, там мама народила власній дочці з уродженою відсутністю матки. Дитині вже 6 років.
Щодо Закарпаття, то до обласного Центру репродукції і здоров’я жінки звертань по сурогатному материнству поки не було, каже завідувачка Центру Оксана Чопей. Однак цього року Міністерством охорони здоров’я України було виділено кошти для екстракорпорального запліднення 17 безплідних жінок області. Перший курс лікування безплідності методом допоміжних репродуктивних технологій жінкам у віці 19—35 років здійснюється за абсолютними показаннями, якими є:
— безплідність трубного походження: відсутність або повна непрохідність обох маткових труб;
— сурогатне материнство за умови виношування вагітності кровною ріднею: сестрою чи матір’ю, у якої безплідність маткового походження, пов’язана з відсутністю матки, аномаліями розвитку матки.
Зараз на базі Центру працює комісія лікарів, які з’ясовують готовність неплідної жінки до ЕКЗ. Здійснюється уточнення характеру і причин безплідності, гормональний і ультразвуковий моніторинг з допомогою серії УЗО. Висновки комісії направляються у Київ. Після чого пацієнтка отримує резолюцію-направлення в івано-франківську лікарню. Наразі з Закарпаття туди направлено 7 жінок. Чи вдалося запліднення, поки не відомо. Загалом по Україні на проведення цієї процедури акредитовані три лікарні: у Івано-Франківську, Донецьку і Києві.
РИНОК
І МОРАЛЬ
Медичний аспект вирішений абсолютно — технологічно це і можна зробити, і робиться. А от юридичні, моральні й етичні проблеми часто нездоланні. Так само як і клонування, сурогатне материнство провокує суперечки, скандали і безпрецедентні судові процеси. Крім чисто наукової спраги пізнання, експерименту і творення, що за всіх часів неминуче стикалося із суспільним і церковним осудом і недовірою, у подібному ділі мова йде про чималі гроші, адже процедура не з дешевих. Додайте до цього конфіденційність, напівлегальність (подекуди це взагалі заборонено законом), трудомісткість, ризик невдачі (зрештою це тільки експеримент) і купу інших юридичних та просто людських нюансів. От і виходить, що у третині випадків скандал неминучий.
Безумовно, зачаття в пробірці і будь-які експерименти з людським генним матеріалом перетворюють дітей у подобу товару, створюючи ситуацію, за якою багаті люди зможуть наймати жінок для виношування своїх нащадків. Материнство стає при цьому договірною роботою, у якій, як у будь-якому бізнесі, переважає прагнення до особистої вигоди. Виходить, сурогатне материнство — це ринок, бізнес, комерція. Але, за словами одного нашого вітчизняного юриста, забороняти законом сурогатне материнство смислу немає. Вийде те ж, що буває, коли в якій-небудь країні забороняють аборти. Якщо не можна легально, їх будуть робити підпільно, брудними руками і в’язальним гачком, у результаті кожна третя жінка буде вмирати після такої операції від перитоніту. Так само і сурогатне материнство: не можна за законом — будуть робити в обхід.
Та й наука і релігія ніколи не ладили. А в даному випадку — особливо. Однак розмова про мораль, моральність і релігійність скоріше доречна, коли жінка сама виношує своїх дітей. Що ж до сурогатного материнства, то тут мова йде, в першу чергу, про фінансову угоду і материнський інстинкт, так принаймні думає більшість.
Церква вбачає в цьому дегуманізуючу, аморальну тенденцію, що підриває святість шлюбу і родини. Однак для бездітної родини це єдиний спосіб мати дитину, яка буде для них генетично «своєю». Подібна процедура, яка дозволяє привести на світ бажане дитя, по суті справи не так вже сильно відрізняється від усиновлення. Можливо, мова йде не про комерціалізацію дітородіння, а про глибоко людяний акт любові й співробітництва. Цей акт пов’язаний, звичайно, з потенційними небезпеками для сурогатної матері, але вона здатна оцінити їх у грошовому еквіваленті і може свідомо піти на ризик.
ЗГОДНА
ПРАЦЮВАТИ
«МАТЕРОЗАМІННИКОМ»
Пошук сурогатних матерів проходить у різних країнах по-різному. В Україні це справа тієї сімейної пари, яка бажає завести дитини, «банку» жінок, готових надати свої послуги нема (принаймні так вважають лікарі).
Однією з основних проблем програми сурогатного материнства є психологічна нестабільність жінки, котра вирішила стати сурогатною матір’ю. Що штовхнуло її на це? Якщо вона самотня й у неї купа матеріальних проблем, то сам факт настання вагітності стане для неї додатковим стресом — плюс до тих, що в неї вже є. І часто вона психологічно ламається, бо на той час, коли з’являється дитина, даються взнаки закони природи — вона починає любити дитину. Це почуття нічим неможливо ні збалансувати, ні замінити. Такі жінки часто відмовляються віддати дитини. Як правило, судові розгляди стосовно цього питання, що мали місце у світі, пов’язані або з самотніми жінками, або з тими, хто перебували у цивільних шлюбах, що, як правило, не викликають впевненості в стабільності її сімейного стану.
Що може змусити українку, зокрема закарпатку, стати інкубатором для чужого плоду, і так зрозуміло. Уявіть собі, молоденька провінціалка одержить за таку послугу п’ять—десять тисяч доларів, а за ці гроші в якомусь невеликому містечку можна життя своє влаштувати. У кого повернеться язик засудити таку сурогатну матір? Хто не знає, як живе основна частина населення в нашій країні, нехай перший кине в неї камінь.
ЗА ЗАКОНОМ,
ПРОТИ ЗАКОНУ
І ПОЗА ЗАКОНОМ
Очевидно, що для деяких жінок, що пропонують свої послуги як сурогатних матерів, головним стимулом служать гроші, і це може штовхати їх на надання помилкових даних про стан здоров’я чи обставини життя. Відомі випадки, коли безплідні подружні пари, підшукуючи придатну для такої ролі жінку, намагалися схилити до згоди на це когось з родичок. З іншого боку, безпринципні адвокати і лікарі іноді так захоплюються перспективою добре заробити на підборі сурогатних матерів, що не в змозі діяти тільки в інтересах своїх клієнтів. І все-таки, як можуть засвідчити сотні раніше бездітних людей, користь від такого способу подолання безплідності неоціненна.
Як би там не було, законодавство в даній сфері настільки не розроблено, що правова плутанина виникає скрізь і завжди, і в нас, і за рубежем.
В Україні немає чітких законів, що регулюють питання сурогатного материнства, а окремі статті Сімейного кодексу не захищають жодну зі сторін від несумлінності партнерів.
Саме тому пошук сурогатної матері найчастіше залишається завданням для самої безплідної пари і нерідко балансує на межі криміналу. Часті випадки, коли потенційні сурогатні матері, знайдені через Інтернет чи сумнівних посередників, заражені всілякими інфекціями, що роблять вкрай проблематичним виношування вагітності, а то і взагалі не можуть мати дітей внаслідок перенесених і хронічних захворювань.
Не рідкість випадки, коли майбутню сурогатну матір розшукують через родичів чи знайомих через десяті-двадцяті руки десь у сільській місцевості, виплачують деяку суму і буквально «ув’язнюють», нав’язуючи дотримання режиму, дієти, припиняючи сексуальні контакти, а то й зустрічі з родичами — «щоб випадково не заразили...».
Договір між біологічними батьками і сурогатною матір’ю ОБОВ’ЯЗКОВО повинен бути грамотно складений професійними юристами і належним чином оформленим. Це дозволить обом сторонам мати гарантії виконання іншою стороною своїх зобов’язань у разі виникнення будь-яких проблем. Договір обов’язково повинен містити пункт про штрафні санкції у разі несумлінного виконання прийнятих зобов’язань.
У міжнародному контексті сурогатні угоди, як і раніше, будуть практикуватися, у тому числі між громадянами різних країн, і виникнуть суперечки, відповідь на які не можна знайти в рамках існуючих законодавчих заборон на рівні однієї країни.
Я
І МОЇ
БАТЬКИ
Найменше в даному випадку, як часто буває, думають про винуватця всієї справи — дитину та її права. Насамперед, дитина може успадкувати від сурогатної матері генетичні дефекти. А головне — психологічна адаптація дитини. Якщо дитині пояснять (чи вона випадково довідається), що її народила не матір, а інша жінка, чи не буде проблем? А якщо дитина буде бачитися з цією жінкою після свого народження (так буває, коли сурогатна мати — родичка чи близька сім’ї людина), то як це може позначитися на дитині надалі?
Крім того, десь буде існувати жінка, котра носила під серцем дитя, яке належить іншим, і потім довго приймала гормональні препарати, щоб заглушити в організмі бурю, йменовану материнським інстинктом.
Тож як ставитися до сурогатного материнства — як до блага чи як до неминучого зла? Релігійні, моральні, юридичні, етичні й наукові суперечки навколо цього не затихнуть ніколи. Ясно одне: сурогатне материнство — це просто факт, воно є і, як видно, нікуди тепер від нас не дінеться.
