В основі цих методів – спостереження за фізіологічними ознаками плідності і визначення фаз менструального циклу жінки, коли зачаття можливе та коли воно відбутися не може. Це дає змогу подружній парі визначити період, коли варто утриматися від статевих стосунків, якщо вона прагне відкласти зачаття дитини, або вступати у статеві стосунки, якщо подружжя бажає усвідомлено зачати дитину.
Історія Методів Розпізнавання Плідності та їх види
Уявлення про «плідні» й «неплідні» періоди в циклі жінки склалися дуже давно. Календарний метод був відомий у давньому Єгипті.
Також до Природних Методів Планування Сім’ї дехто зараховує метод лактаційної аменореї – період годування грудьми, коли жінка й справді може бути неплідною. Однак цей спосіб ненадійний і не належить до Природних Методів Планування Сім’ї, оскільки не передбачає розпізнавання плідності і періодичної відмови від співжиття.
За поділом Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) серед Методів Розпізнавання Плідності розрізняють:
Метод ритму, «календарика», або Огіно-Кнауса;
Однопоказникові методи:
температурний вузький і розширений;
овуляційний метод Біллінґса;
Багатопоказникові, або симпто-термальні методи:
метод подвійного контролю (бірмінгемської модифікації);
метод Ретцера (австрійський);
польський метод (Терези Крамарек);
метод Ліги Подружжя Подружжю.
Метод ритму (календарний, метод Огіно-Кнауса)
Схема циклу: червоний - менструація, фіолетовий - плідний п-д, зелений - неплідний
Перші науково обґрунтовані методи МРП запропонували японець Огіно і австрієць Кнаус, які в 30-ті роки минулого століття, незалежно один від одного відкрили явище овуляції і визначили, що вона відбувається за 12-16 днів до наступної менструації. Проте запропоновані Огіно і Кнаусом правила визначення плідних і неплідних днів (іншими словами, календарний метод) тепер не застосовуються через свою ненадійність. Час плідного періоду за цим методом вираховували на основі тривалості минулих циклів, а саме, використовуючи записи, що характеризують менструальний цикл за останніх 6-12 місяців. Цей метод спирається на статистику, однак не враховує унікальних особливостей організму кожної жінки зокрема. Ним користувалося ціле покоління жінок, і для тих, хто мав стабільні цикли, він був достатньо надійним. Тепер він має лише історичне значення, оскільки сучасний ритм життя суттєво впливає на перебіг жіночого циклу і його стабільність є радше винятком, ніж правилом.
Метод спостереження за цервікальним слизом (овуляційний, метод Біллінґса)
Овуляційний метод розробило австралійське подружжя Джон та Евеліна Біллінґс у 50-х роках XX ст. Цей метод передбачає вміння жінки розпізнавати характерні зміни у слизових виділеннях зі статевих шляхів, які вона спостерігає упродовж циклу. Метод Біллінґса виправдовує себе у південній півкулі, де слиз у жінок виділяється інтенсивніше, натомість у наших регіонах його надійність нижча.
Температурний метод
Графік базальної температури 28-денного циклу
Цей метод ґрунтується на зміні базальної температури тіла невдовзі після овуляції, що пов’язане з дією прогестерону. Взаємозв’язок температури з овуляцією вперше встановив голландець Ван де Вальде, а ґрунтовні наукові підстави зміни температури упродовж менструального циклу жінки подав у 1940 році швейцарець Рудольф Фольман. У 1954 році німецький гінеколог Гергард Дюрінг опрацював порадник з температурного методу для широкого кола користувачів.
Існують вузький та розширений температурні методи. Перший визначає лише фазу абсолютної післяовуляційної неплідности, а другий, залучаючи підрахунки за попередніми циклами (метод ритму), визначає додатково і фазу відносної передовуляційної неплідности.
Симпто-термальний метод
Вперше цей метод висвітлив у 1965 році австрійський лікар Йозеф Ретцер. Симпто-термальний метод передбачає фіксування декількох показників плідності жінки. Це базальна температура тіла, спостереження за змінами цервікального слизу, зміна позиції і відкриття шийки матки, а ще інформація про інші фізіологічні показники овуляції – чутливість молочних залоз, кров’янисті виділення з піхви (овуляторна кровотеча), відчуття важкості внизу живота або овуляторний біль, зміна настрою, стан шкіри.
Із симпто-термальних методів найвідомішими є: метод подвійного контролю (бірмінгемської модифікації), метод Ретцера (австрійський), польський метод (Терези Крамарек) та метод Ліги Подружжя Подружжю (американський). Різняться вони лише певними деталями, правилами, способами занотовування отриманої зі спостережень інформації.
