І ось я розклалася на горе-ліжку і спостерігаю за такими, як і сама. Одна – дівчинка 17 років, після викидня намагається підлікуватися, щоб мати шанс на нову вагітність. Про дитину говорить як про чудо… аж дивно це чути від такої молодої особи! Інша – жінка з другою вагітністю, яка вже майже живе у лікарні, бо лікується тут ось вже більше двох місяців. І я – засмучена і знервована, що доводиться в гаряче літо відпочивати не на узбережжі моря, а на лікарняному ліжку та гінекологічному кріслі. Кажуть, потрібен спокій… Та який же тут спокій, коли твоя дитина, яку ти вже уявляєш, ось-ось може загинути? Нерви тримаються на тонкій волосині, але потрібно триматися, бо мій біль – це її біль, мої хвилювання – це її неспокій, мій стрес – це її небезпека. Кажуть, що таких, як я, тут багато… Кажуть, кожна друга вагітна має загрозу викидня… Кажуть… А я бачила таргана біля душової кімнати…
Це сталося об 23.00. Усі ми у палаті вже готувалися лягати спати. Чергова медсестра проводила останні процедури. І тут прийшла вона, дівчина на 22 тижні вагітності, яка була зігнута вдвоє від нестерпного болю. Супроводжувала її мати. Серед чергового медперсоналу відчувалося занепокоєння, але водночас – якийсь дивний спокій, чи навіть, деяка байдужість… Дівчині постелили на вільному ліжку і поставили крапельницю. Як виявилося згодом, ця вагітна пролежала у цій лікарні на збереженні близько трьох тижнів, а потім, демонстративно заявивши, що її тут не лікують, пішла геть. Що ж змусило майбутню маму повернутися сюди знову? Біль. Отой страшний, нестерпний біль, який відчуває кожна жінка перед пологами. Лише ця жінка мала одне «але» - цей біль вона відчула занадто рано…
Впродовж наступних 8 годин не спав ніхто: ні медперсонал, ані ми, хоча нам і потрібний був спокій. Дівчина кричала так, як кричать при тортурах. Уся постіль під нею, яку можна було викручувати від крові, була скручена в одну кучу. Молода жінка підкидалася на ліжку і поливала прокльонами і матюками усіх і вся. Репліки були страшні. Вагітна благала «витягнути «це» з неї», «порізати її» (тобто зробити кесарів розтин), «зробити їй щось», от лише що – їй було байдуже. Ні пояснення лікарів, що це звичайні перейми, які терпить кожна жінка, ні злякані ми, які очима благали її замовкнути хоч на хвилину, не зупиняли її.
«Сонечко, ну потерпи, потерпи… Що тобі подати? Щось допомогти?» - 17-річна сусідка бігала навколо нас усіх, намагаючись заспокоїти кожну. Я заховалася під ковдру. Цього вже було неможливо слухати.
«Ти боїшся! Пішли шукати для тебе іншу палату! Цю ніч спатимеш там!» - і це дивне дівчисько миттю загребло усю мою постіль, а за хвилину поклало мене до іншої палати! Я не перечила. Було вже по 4 ранку…
Наступного дня все скінчилося. То мав бути хлопчик. Перейми природно закінчилися передчасними пологами і «страждальниця» вже… спокійнісінько курила просто у палаті біля відчиненого вікна. Невдовзі прийшла мати. Принесла пива і цигарок… А у мене токсикоз…
Тут я, оклигавши від минулої ночі, згадала про свою професію і розпочала розмову. Як виявилося, ця панянка вже мала один аборт. Тоді їй було всього п’ятнадцять… То як же це так, задаюся питанням, стільки жінок ночей не сплять через бажання мати дітей, гомеопатією харчуються, уколи отримують, живуть активно, не п’ють, не курять… А ця особа веде прямо протилежний спосіб життя і так спокійно розмірковує про дві втрачених дитини!
«Оце дивлюся на вас, - і розумію, що знову треба вагітніти… Хочу дитину! Я не могла кинути курити під час вагітності. А викидень стався через те, що ввечері я багато з’їла бобів»,- пояснювала дівчина.
Ця репліка нагадує один анекдот, коли людина п’є багато алкоголю різного ґатунку, а потім стверджує, що отруїлася печивом. Але цей випадок не анекдотичний… І зовсім не особливий і не єдиний.
«Куріння викликає захворювання на рак!» «Надмірне вживання алкоголю шкідливе для вашого злоров’я»! «Наркотикам – ні!» «Я – за здоровий спосіб життя!» Гасла… Вони не спонукають до дій. Людина змінюється після того, як від впливу нікотину у неї народжується неповноцінна дитина. Принципи змінюються тоді, коли дивишся на екран УЗД і вже не бачиш «чорної плями, усередині якої, згорнувшись, лежала маленька людина» (http://maima.com.ua). Здоровий спосіб життя починаєш вести після вироку цирозу печінки...
Невдовзі, вже перед самими пологами, у пологовому будинку зустріла іншу жіночку, з вигляду здорову і повноцінну, яка з незрозумілою посмішкою говорила про те, що «її маленька дівчинка має дуже маленьку вагу» бо мама…не змогла кинути курити. Після народження дитинка «добирала вагу» під «ковпаком»…
Живим прикладом для суспільства є його верхівка. Якщо кумири українського спорту: Клички, Шевченко, Вірастюк – рекламували або рекламують пиво, а, згідно з відео, яке зняли журналісти каналу ТВІ, Дмитро Табачник викурює цигарку просто під знаком заборони куріння біля Київського палацу дітей та юнацтва (матеріал взято з http://mykorosten.com), то що говорити про дітей та молодь?
У 1998 році був прийнятий закон проти відвертої пропаганди «зеленого змія». Адже тоді в Україні щорічно гинуло від хвороб, пов’язаних із тютюнокурінням, 120 тисяч осіб та понад 10 тисяч - внаслідок випадкового отруєння алкоголем! Ця часткова заборона реклами алкоголю та тютюну, на жаль, один з не багатьох прикладів шляхетних вчинків нашої влади. Але чому при останньому бої Володимира Кличка з Жан-Марком Мормеком мені доводилось бачити більше реклами «Хортиці», аніж самого спортивного поєдинку?
Хочеться кричати від надміру лицемірства! «Який футбол і бокс без пива?!» Хіба ви бачили, як на поле вибігає п’яний Шевченко, або Кличко заливається пивом поміж раундами? Алкоголь, наркотики, випадковий секс… Що ж, хочеш швидко померти у багні, то кури, пий колись і … Намагаєшся брати від життя «усе»?
А я хочу, аби ти жив! А ти хочеш?
